Богдан Кротевич, відомий під позивним Тавр, пройшов шлях від добровольця 2014 року до начальника штабу однієї з найвідоміших бригад Національної гвардії України. Його історія переплітає особисту втрату дому в Криму, бої на Донбасі, двомісячну оборону Азовсталі та подальше рішення відкрито говорити про проблеми в армії після звільнення зі служби у 2025 році. Сьогодні його ім’я асоціюється не лише з обороною Маріуполя, а й із жорсткою, аргументованою критикою системи управління військами.
Кротевич народився 26 березня 1993 року в Ізмаїлі Одеської області, дитинство провів у Сімферополі, де закінчив художню школу та гімназію з поглибленим вивченням німецької. У 2008 році переїхав до Києва й вступив до Київського національного університету водного транспорту. У 2013 році брав участь у Євромайдані. Після анексії Криму родина переїхала до столиці, а сам Богдан у 2014 році вступив до полку «Азов» і вирушив на фронт. За десять років він виріс від піхотинця до підполковника й виконувача обов’язків командира бригади, брав участь у ключових боях АТО/ООС, обороні Маріуполя, побував у полоні та повернувся до служби. У лютому 2025 року він завершив військову кар’єру й почав публічно обговорювати, що саме гальмує українську армію.
Ранні роки та шлях до війни
Богдан Кротевич з’явився на світ у придунайському Ізмаїлі, але справжнім домом для нього став Сімферополь. Там він навчався, ріс, вбирав культуру Криму. Анексія 2014 року перетворила цю частину біографії на особисту драму: рідне місто опинилося під контролем Росії, родина переїхала до Києва. Замість того, щоб змиритися, 21-річний Кротевич обрав інший шлях — вступив до добровольчого полку «Азов».
Для новачків важливо розуміти: у 2014 році «Азов» тільки формувався як батальйон спеціального призначення з активістів і ветеранів Майдану. Кротевич починав із рядового, брав участь у боях за Широкине, на Світлодарській дузі, під Мар’їнкою та Красногорівкою. У 2016 році він уже командував взводом. До 2021 року виріс до начальника штабу — посади, де потрібно не лише воювати, а й планувати операції, розподіляти ресурси, координувати підрозділи та підтримувати зв’язок із вищим командуванням.
Цей етап загартував його як професіонала. Начальник штабу в бригаді — це не просто «права рука» командира. Це людина, яка перетворює накази на конкретні завдання, стежить за логістикою й намагається зберегти життя підлеглих в умовах постійного дефіциту. Кротевич пройшов цей шлях від і до.
Оборона Маріуполя та Азовсталі: два місяці в оточеній фортеці
У лютому 2022 року Кротевич уже обіймав посаду начальника штабу полку «Азов». Коли російські війська оточили Маріуполь, саме він координував оборону ключових позицій. Азовсталь стала символом українського опору: величезний металургійний комбінат з підземними комунікаціями, цехами й бункерами перетворився на останню лінію оборони.
Два місяці захисники тримали позиції проти багаторазово переважаючих сил. Не вистачало боєприпасів, продовольства, медикаментів. Кротевич разом із командиром Денисом Прокопенком («Редисом») ухвалював рішення про ротацію, евакуацію поранених і спроби прориву. 28 березня 2022 року він записав відеозвернення з закликом відкрити гуманітарний коридор для цивільних. 1 квітня дав інтерв’ю з оточеного заводу іноземним журналістам, розповідаючи про гуманітарну катастрофу.
Ці кадри облетіли світ. Вони показували не лише відчай, а й неймовірну стійкість. У травні 2022 року, коли можливості опору вичерпалися, захисники Азовсталі вийшли із заводу й здалися. Кротевич опинився в полоні. Для багатьох це стало особистою трагедією — людина, яка планувала оборону, сама опинилася за колючим дротом.
Полон, повернення та нові звання
Період полону виявився відносно коротким. Уже 21 вересня 2022 року Богдан Кротевич повернувся в Україну в межах великого обміну. Фізично й психологічно це випробування залишило слід, але він не звільнився зі служби. У квітні 2023 року отримав звання підполковника. До липня 2023 року, поки Денис Прокопенко не повернувся з-за кордону, виконував обов’язки командира бригади «Азов».
Цей період показав характер Тавра: замість того, щоб відпочивати після полону, він продовжив керувати підрозділом, який став одним із найбоєздатніших і найвідоміших у країні. «Азов» на той час уже був бригадою Національної гвардії з чіткою структурою, сучасним озброєнням і серйозними завданнями на різних напрямках.
Рішення звільнитися зі служби у 2025 році
26 лютого 2025 року стало поворотним. Богдан Кротевич оголосив про завершення служби й звільнення з посади начальника штабу 12-ї бригади спеціального призначення «Азов». У 31 рік він уперше за довгий час почав «доросле цивільне життя» — платити за комунальні послуги, планувати дні без бойових завдань. Причини він пояснював пізніше: накопичене розчарування в системі управління армією, яку сам допомагав будувати.
Звільнення не стало тихим. Уже навесні та восени 2025 року Кротевич почав давати жорсткі інтерв’ю. В одному з них він прямо заявив, що люди в армії «охреніли від того, що відбувається». Головна претензія — тотальний мікроменеджмент із боку Генерального штабу та особисто головнокомандувача Олександра Сирського. За його словами, командири на місцях позбавлені можливості оперативно ухвалювати рішення, бригади обезкровлені, а багато ініціатив зверху виглядають як «замилювання очей».
Критика системи та конкретні пропозиції щодо реформи
Кротевич не обмежується загальними словами. Він детально розбирає проблеми:
- Ручне управління всіма Силами оборони з одного центру.
- Відсутність довгострокового планування — реакція лише на поточні загрози.
- Неефективність корпусної структури без реального злагодження та делегування повноважень.
- Кумівські призначення та дублювання структур (приклад — створення «Лінії дронів»).
- Змішування різнотипної техніки в одних підрозділах, що ускладнює ремонт і постачання.
Його пропозиції звучать конкретно й професійно:
- Децентралізація: дати командирам корпусів реальні права переставляти бригади та ухвалювати рішення без постійного погодження зверху.
- Уніфікація озброєння за родами військ.
- Формування команди головнокомандувача з людей із різними думками, а не лише лояльних.
- Запровадження реальної відповідальності за втрати та результати операцій.
- Створення під державним контролем українських приватних військових компаній для роботи за кордоном.
Ці ідеї він озвучував в інтерв’ю «Українській правді» та інших медіа восени 2025 року. Для просунутих читачів важливо зрозуміти контекст: Кротевич говорить не як сторонній спостерігач, а як людина, яка десять років була всередині системи й бачила, як мікроменеджмент вбиває ініціативу на фронті.
Чим займається Тавр сьогодні і чому його голос важливий
Після звільнення зі служби Кротевич зайнявся громадським активізмом, оборонним консалтингом і приватним бізнесом. Він консультує з питань розвідки та ІТ-систем управління військами, розвиває власні проєкти. У 2025 році отримав попередження від СБУ про можливу загрозу з боку російських спецслужб.
Його Telegram-канал та Instagram залишаються популярними майданчиками, де він продовжує ділитися аналізом ситуації на фронті. Для багатьох українців Тавр — це не просто колишній військовий, а людина, яка не боїться говорити незручні речі навіть після того, як вийшла зі строю. Його шлях від кримського хлопця, що втратив дім, до підполковника, який пережив Азовсталь і полон, а потім вирішив критикувати систему, показує рідкісне поєднання: бойовий досвід плюс готовність брати відповідальність за слова.
Богдан Кротевич не ідеалізує ні себе, ні армію. Він просто продовжує робити те, що робив завжди, — служити Україні. Тільки тепер інструментами стали не автомат і планшет начальника штабу, а публічна позиція та конкретні пропозиції щодо змін. І саме тому його історія залишається однією з найважливіших для розуміння того, якою ціною дається перемога і що потрібно зробити, щоб армія стала ще сильнішою.
