У 2026 році примусового масового повернення українських чоловіків призовного віку з-за кордону не відбувається і не планується найближчим часом. Європейський Союз зберігає тимчасовий захист для всіх українців, включно з чоловіками, без гендерних чи вікових винятків щонайменше до березня 2027 року. Юридичних інструментів для примусової депортації чи екстрадиції лише на підставі мобілізаційного віку не існує ні в українському, ні в європейському праві — екстрадиція можлива виключно за кримінальними справами з судовим рішенням.
Українська влада веде активну дипломатію, особливо з Німеччиною, де створено спільну робочу групу для обговорення добровільного повернення тих, хто залишив країну з порушеннями закону. Президент Володимир Зеленський називає це питанням справедливості: чоловіки за кордоном могли б сприяти ротаціям на фронті, проте реальні бар’єри — безпека, робота, житло та сімейні обставини — залишаються визначальними.
Довгострокові перспективи залежать від розвитку подій на фронті, економічних стимулів всередині України та можливої трансформації політики ЄС після 2027 року. Непрямі заходи, такі як обов’язковий військовий облік для отримання консульських послуг, вже діють і спонукають до оновлення даних, але не призводять до масового повернення.
Правові бар’єри на шляху примусового повернення
Європейське законодавство та міжнародні норми створюють серйозні перешкоди для будь-яких примусових заходів. Тимчасовий захист, наданий Директивою ЄС, застосовується до всіх українців однаково — без поділу за статтю чи віком. Представник Європейської комісії прямо заявив, що правила залишаються в силі до березня 2027 року, і жодних дебатів про скасування захисту саме для чоловіків мобілізаційного віку на рівні ЄС не ведеться.
Екстрадиція — єдиний формальний механізм примусової видачі громадянина — вимагає наявності кримінальної справи, що набрала чинності вироку, та відповідних міжнародних договорів. Сам по собі факт виїзду з України чи ухилення від військового обліку не підпадає під екстрадиційні злочини в більшості європейських країн. Юристи підкреслюють: європейські держави не можуть депортувати людину лише тому, що вона громадянин України та перебуває в призовному віці — це суперечило б принципам недискримінації та захисту прав людини.
На початку повномасштабного вторгнення в Україні обговорювався законопроєкт про обов’язкове повернення чоловіків, проте його не прийняли. Відтоді офіційна позиція залишається послідовною: примусових механізмів немає і не передбачається. Будь-які розмови про «видворення» на практиці зводяться до можливого посилення доступу до пільг чи консульських послуг, але не до фізичного повернення силою.
Дипломатія та двосторонні ініціативи
Україна активно шукає шляхи через переговори. Після зустрічей на найвищому рівні, зокрема між президентом Зеленським і канцлером Німеччини, було створено спільну українсько-німецьку робочу групу. Посол України в Німеччині Олексій Макеєв підтвердив, що сторони обмінюються інформацією та опрацьовують механізми, спрямовані насамперед на тих, хто виїхав з порушеннями українського законодавства. Конкретні деталі поки не розголошуються — робота ведеться через центри підтримки Unity Hub та дипломатичні канали.
Подібні сигнали надходять і з інших країн. Міністр оборони Польщі заявив, що українці призовного віку мають повернутися захищати свою країну, проте Варшава не запроваджувала і не планує запроваджувати політику масової депортації. Окремі держави, такі як Норвегія, розглядають зміни для нових прибулих, але це не стосується тих, хто вже перебуває під захистом.
Ці зусилля мають переважно добровільний і стимулюючий характер. Українська сторона підкреслює «питання справедливості» та необхідність ротацій для військових на передовій, де нестача особового складу безпосередньо впливає на тривалість бойових чергувань.
Скільки чоловіків за кордоном: цифри та категорії
Точних офіційних даних по всьому світу немає — багато чоловіків не стоять на консульському обліку. У Німеччині станом на травень 2026 року проживало близько 1,3 мільйона українців, серед них приблизно 350 тисяч чоловіків віком від 18 до 63 років (або близько 266 тисяч у діапазоні 23–60 років за іншими оцінками). Загалом по ЄС під тимчасовим захистом перебувало понад 4,3 мільйона українців.
Можна виокремити кілька категорій:
- Ті, хто перебував за кордоном до 24 лютого 2022 року (робота, навчання, сім’я).
- Ті, хто виїхав легально в перші тижні війни (жінки та діти, а також чоловіки з підставами для виїзду).
- Ті, хто покинув країну пізніше, часто з порушеннями правил перетину кордону.
- Студенти та молоді спеціалісти 18–22 років, значна частина яких повертається після завершення навчання.
Оцінки експертів та ЗМІ варіюються від 1 мільйона й вище військовозобов’язаних чоловіків лише в країнах ЄС. Багато з них уже інтегрувалися: знайшли роботу, житло, розпочали нове життя. Це не абстрактні цифри — за кожною стоїть історія сім’ї, розділеної кордоном і війною.
Чому вони залишаються: людські історії та практичні причини
Рішення залишитися за кордоном рідко буває простим. Для одних це питання виживання: страх за власне життя і життя близьких, особливо якщо в Україні залишилися літні батьки чи неповнолітні діти. Для інших — економічна реальність: стабільна робота, гідна зарплата, можливість утримувати сім’ю, тоді як вдома орендоване житло в відносно безпечних регіонах може коштувати 18–20 тисяч гривень на місяць без гарантій зайнятості.
Адаптація відіграє свою роль. Хтось вивчив мову, відкрив невеликий бізнес, діти пішли до місцевих шкіл. Повернення означало б починати все заново в умовах невизначеності. Водночас багато хто відчуває внутрішній конфлікт — почуття провини перед тими, хто залишився, і розуміння, що війна триває.
Фронтовики, які місяцями перебувають на позиціях без повноцінної ротації, сприймають цю ситуацію як питання не лише ресурсів, а й елементарної справедливості. Кожен день без відпочинку і зустрічі з рідними накопичує втому, яку неможливо виміряти цифрами.
Непрямі важелі впливу
Прямого примусу немає, але непрямі заходи вже працюють. З 2024–2025 років для отримання більшості консульських послуг в українських дипломатичних установах за кордоном чоловікам 18–60 років потрібен чинний військово-обліковий документ — паперовий чи електронний через застосунок «Резерв+». Без нього оформити чи продовжити закордонний паспорт, вчинити нотаріальні дії складно. Винятки є: «білий паспорт» для повернення в Україну, питання, що стосуються дітей (якщо другий батько — іноземець), та низка інших випадків.
Україна також оновила вимоги до перетину кордону: військовозобов’язані мають мати актуальні дані в ТЦК та СП. Ці кроки спрямовані на наведення ладу в обліку, а не на масове повернення. В ЄС обговорюють, що після березня 2027 року автоматичний тимчасовий захист для нових прибулих чоловіків мобілізаційного віку може не надаватися — це вже враховує запит української сторони. Для тих, хто вже в Європі, статус зберігається.
Мотивація до повернення: що могло б спрацювати
Масового повернення під час активних бойових дій очікувати складно. На думку народних депутатів та експертів, ключовими факторами могли б стати гарантована робота з бронюванням від мобілізації, житло, прозорі перспективи демобілізації та відновлення економіки. Деякі депутати обговорюють ідею «броні в обмін на повернення» — коли людина отримує офіційне працевлаштування та захист від призову на певний термін.
Амністія за порушення, пов’язані з виїздом, за умови добровільного повернення в установлені строки, також розглядається в експертних колах. Однак поки такі механізми перебувають на стадії обговорення. Головне, що підкреслюють і українські, і європейські офіційні особи: будь-яке рішення має залишатися в межах закону та поваги до прав людини.
Сценарії розвитку подій
До кінця 2026 — початку 2027 року найбільш імовірний сценарій поступового, добровільного повернення невеликої частини чоловіків — тих, хто зберіг тісні зв’язки з Україною, має тут роботу чи сім’ю і відчуває достатню впевненість у завтрашньому дні. Масового потоку не буде: надто сильні фактори безпеки та економічної стабільності за кордоном.
Після 2027 року, коли тимчасовий захист може трансформуватися, можливі додаткові стимули або, навпаки, посилення умов для нових в’їздів. Якщо війна завершиться чи перейде в фазу стійкого перемир’я, питання повернення набуде зовсім іншого характеру — тоді на перший план вийдуть економіка, житло та соціальні гарантії.
Практичні аспекти для тих, хто розглядає повернення
Якщо людина вирішує повернутися, важливо мати актуальний військово-обліковий документ. Оновити дані можна через застосунок «Резерв+» або звернувшись до відповідної установи. Для перетину кордону знадобляться закордонний паспорт і підтвердження статусу (відстрочка, якщо є, або інші підстави). На кордоні перевіряють документи ретельно, але сам факт повернення не тягне автоматичних санкцій — навпаки, багато хто сприймає це як крок до врегулювання свого статусу.
Сім’ї, розділені кордоном, часто проходять складний емоційний шлях. Хтось повертається, щоб бути ближче до рідних і внести свій вклад. Хтось залишається, підтримуючи близьких фінансово та морально здалеку. Обидва вибори заслуговують на повагу — війна поставила перед людьми надзвичайно важкі дилеми, де немає простих відповідей.
Ситуація продовжує розвиватися. Дипломатичні зусилля тривають, правові рамки залишаються жорсткими, а людські історії — унікальними. Майбутнє залежить не лише від рішень влади, а й від того, як кожна людина зважує свій обов’язок, безпеку та можливість жити достойно.
