Глорія Стюарт прожила ціле століття, встигнувши стати обличчям докодексового Голлівуду, співзасновницею Гільдії кіноакторів і художницею, а в 87 років — найстаршою номінанткою на «Оскар» за роль літньої Рози в «Титаніку». Її шлях — рідкісний приклад довгого творчого життя, де слава прийшла двічі: спочатку в 1930-ті, потім за півстоліття.
Актриса, яка народилася 4 липня 1910 року в Санта-Моніці, знялася більш ніж у сорока фільмах за десятиліття, пішла з кіно, щоб займатися живописом, гравюрою та бонсай, а в 1997-му повернулася і підкорила світ. Донька адвоката, мати однієї доньки, удова сценариста Артура Шикмана, вона дожила до 100 років і залишила слід не лише на екрані, а й у мистецтві.
Сьогодні Глорія Стюарт залишається символом стійкості: жінка, яка в 86 років пройшла кастинг у Джеймса Кемерона і довела, що вік у кіно — не вирок, а новий вимір.
Ранні роки і шлях до сцени
Глорія Френсіс Стюарт з’явилася на світ 4 липня 1910 року на кухонному столі сімейного будинку в Санта-Моніці. Батько, адвокат Френк Стюарт шотландського походження, працював із китайськими спільнотами в Сан-Франциско. Мати, Еліс Воган Дейдрик, походила з каліфорнійських поселенців і була далекою родичкою Джессі Джеймса. Коли Глорії виповнилося дев’ять, батько загинув після автомобільної аварії. Мати вийшла заміж за Фреда Фінча, власника похоронного бюро і коневода, і дівчинка якийсь час носила прізвище вітчима.
У школі Санта-Моніки вона вже сяяла в театральних постановках, писала вірші й працювала репортером у місцевій газеті. У Каліфорнійському університеті Берклі вивчала філософію і драму, позувала художникам і навіть намагалася вступити до молодіжної комуністичної ліги. У 1930 році, не доучившись, вийшла заміж за скульптора Блера Гордона Ньюелла. Пара оселилася в богемному Кармелі, де Глорія грала в театрі «Золота гілка» і познайомилася з колом Анселя Адамса та Робінсона Джефферса.
Саме вистава за «Чайкою» Чехова в Пасадені привернула увагу скаутів Universal Pictures. У 1932 році студія підписала з нею контракт — після знаменитого кидання монети, яке вирішило, хто отримає молоду актрису: Universal чи Paramount.
Голлівудська зірка 1930-х
Перші ролі Глорії Стюарт припали на епоху до Кодексу Гейса — час сміливих, живих картин. У «Старому темному домі» (1932) Джеймса Вейла вона зіграла поруч із Борисом Карлоффом і Чарльзом Лотоном. Рік потому вийшов «Людина-невидимка», де вона стала Флорою Кренлі — коханою героя Клода Рейнса. Критики відзначали її природність і чарівність.
У 1932-му її включили до списку WAMPAS Baby Stars разом із Джинджер Роджерс. Контракт із Universal змінився роботою на 20th Century Fox. Там вона знялася з Шірлі Темпл у «Бідній маленькій багатій дівчинці» і «Ребекці з ферми Саннібрук», зіграла королеву Анну в «Трьох мушкетерах» (1939) і знялася в мюзиклі «Золотошукачі 1935 року». За десятиліття набралося понад сорок картин.
У 1933 році Глорія Стюарт стала однією із засновниць Гільдії кіноакторів. Умови праці були жахливими: підйом о п’ятій ранку, грим, зйомки до глибокої ночі без оплати понаднормових. Разом із Мелвіном Дугласом та іншими вона домагалася змін. Пізніше вона увійшла до Голлівудської антинацистської ліги.
У 1934 році після розлучення з Ньюеллом актриса вийшла заміж за сценариста Артура Шикмана, з яким прожила до його смерті в 1978-му. У 1935-му народилася донька Сільвія. Наприкінці десятиліття контракт із Fox розірвали, і Глорія відчула, що Голлівуд більше не дає їй справжнього творчого повітря.
Відхід від кіно і друге життя в мистецтві
У середині 1940-х Глорія Стюарт майже повністю залишила екран. Кілька картин воєнного часу, виступи в літніх театрах Нової Англії, включно з «Нашим містом» під керівництвом самого Торнтона Вайлдера, — і тиша. Вона відкрила магазин Décor, Ltd., де продавала речі в техніці декупажу. Потім захопилася живописом.
У 1954 році, живучи в Італії, вона почала писати в імпресіоністичній манері. Перша виставка в галереї Hammer у Нью-Йорку в 1961-му розпродала всі роботи. Пізніше її картини і гравюри потрапили до колекцій Метрополітен-музею, Музею Ґетті, Бібліотеки Конгресу. У 1960-ті роки освоїла сериграфію, а наприкінці десятиліття відкрила для себе бонсай. Навчалася в японських майстрів, зібрала понад сотню дерев. Один із найвідоміших — «Французький чорний дубовий ліс», вирощений із жолудів Фонтенбло.
Разом із типографом Вордом Рітчі вона заснувала маленьку пресу Imprenta Glorias і випускала художні книги ручного друку. Ці видання сьогодні зберігаються в найбільших бібліотеках світу. Мистецтво стало для неї не хобі, а повноцінною другою кар’єрою, яка тривала десятиліттями.
Повернення і феномен «Титаніка»
У 1975 році Глорія Стюарт з’явилася в телефільмі «Легенда про Ліззі Борден». Потім були епізоди в «Волтонах», «Вона написала вбивство», невеликі ролі в «Моєму улюбленому році» (1982) і «Диких котах» (1986). Справжній вибух стався в 1996-му.
Джеймс Кемерон шукав актрису на роль сторічної Рози. Кастинг-директорка приїхала до Глорії додому з камерою. Наступного дня з’явився сам режисер. Через кілька днів після 86-го дня народження їй запропонували роль. «Я б навіть голою прочитала», — жартувала вона пізніше.
У «Титаніку» (1997) Глорія Стюарт стала мостом між минулим і сучасним. Її літня Роза розповідає історію, а глядачі бачать ту саму жінку, яка колись сама жила в епоху, коли «Титанік» ще ходив морями. За роль вона отримала премію Гільдії кіноакторів, номінації на «Оскар» і «Золотий глобус». У 87 років вона стала найстаршою актрисою, номінованою на «Оскар» в акторській категорії (пізніше цей рекорд побив Крістофер Пламмер).
Того ж 1998 року журнал People включив її до списку «50 найкрасивіших людей світу» — у 87 років.
Фільм зібрав мільярди, а Глорія Стюарт раптом опинилася в центрі уваги всього світу. Вона давала інтерв’ю, з’являлася на червоних доріжках поруч із Кейт Вінслет і Леонардо ДіКапріо, а в 2000 році отримала зірку на Голлівудській алеї слави за адресою 6714 Hollywood Boulevard.
Ключові ролі та фільмографія
Кар’єра Глорії Стюарт охоплює майже сімдесят років. Нижче — найзначніші роботи, які показують її діапазон.
| Рік | Фільм | Роль / значення |
|---|---|---|
| 1932 | Старий темний дім | Маргарет Вейвертон, класика жахів Вейла |
| 1933 | Людина-невидимка | Флора Кренлі, культова роль |
| 1935 | Золотошукачі 1935 року | Енн Прентісс, мюзикл Басбі Берклі |
| 1936 | В’язень острова акул | Пеггі Мадд, історична драма Джона Форда |
| 1997 | Титанік | Літня Роза, номінація на «Оскар» |
| 2004 | Земля достатку | Остання роль, режисер Вім Вендерс |
Дані зібрано за матеріалами en.wikipedia.org та imdb.com.
Після «Титаніка» вона ще кілька разів з’являлася на екрані: у «Готелі „Мільйон доларів“», серіалах «Людина-невидимка» та «Головний госпіталь». Остання робота — невелика роль у картині Віма Вендерса 2004 року.
Останні роки і те, що залишилося після
У 2005 році в Глорії Стюарт виявили рак легень. Вона майже не говорила про це публічно. 4 липня 2010 року відзначила століття в галереї ACE у Беверлі-Гіллз. Серед гостей були Джеймс Кемерон, Сьюзі Еміс, Френсіс Фішер і Шірлі Маклейн. Через два з половиною місяці, 26 вересня 2010 року, вона померла від дихальної недостатності у своєму будинку в Брентвуді.
У неї залишилися донька Сільвія, четверо онуків і дванадцять правнуків. Автобіографія «I Just Kept Hoping» вийшла в 1999 році і досі читається як жива розмова з жінкою, яка пройшла через усе двадцяте століття.
Глорія Стюарт залишила після себе не лише фільми. Її гравюри і книги ручного друку стоять у музеях. Дерева бонсай, які вона виростила, продовжують жити. А роль літньої Рози досі викликає в глядачів сльози — бо в ній є справжній досвід людини, яка сама пережила майже століття.
Вона починала, коли кіно ще тільки вчилося говорити, а закінчила, коли воно вже вміло створювати цілі світи на комп’ютері. Між цими двома епохами вмістилося ціле життя — яскраве, уперте і напрочуд цілісне.
