Маленький Ендрю Альберт Крістіан Едвард з’явився на світ 19 лютого 1960 року в Букінгемському палаці й одразу став особливою дитиною в родині Єлизавети II. Він народився другим сином і третьою дитиною правлячої королеви — першим таким випадком від 1857 року — і майже одразу здобув особливе місце в серці матері. Поки старші Чарльз і Анна зростали під суворішим наглядом, цей хлопчик отримував більше тепла й уваги, що сформувало його характер — впевнений, галасливий і звичний домагатися свого.
У дитинстві його називали «Малюком-Бурчуном» і «Босом», він влаштовував розіграші палацовому персоналу, а пізніше в школі отримав прізвисько «Хихикаючий» за непристойні жарти. У двадцять два роки той самий юнак уже літав на гелікоптері Sea King над Південною Атлантикою, ризикуючи життям під час Фолклендської війни, і повернувся додому національним героєм. Саме ці роки — від палацових пустощів до бойових вильотів — визначили образ принца Ендрю в молодості, який досі викликає і захоплення, і складні почуття.
Королева Єлизавета II в листі до родички писала про новонародженого сина: «Малюк просто чарівний. Зрештою він буде геть усіма нами розпещений». Це пророцтво збулося майже дослівно.
Дитинство в палаці: улюбленець матері і «Бос» для всіх
Ендрю народився о 15:30 19 лютого 1960 року. Хрестили його 8 квітня в Музичній кімнаті Букінгемського палацу архієпископ Кентерберійський. Повне ім’я — Ендрю Альберт Крістіан Едвард — поєднало родинні традиції і данину поваги предкам. До п’яти років, як і його брати з сестрою, він перебував під опікою гувернантки. Мати, уже маючи досвід із двома старшими дітьми, могла приділяти середньому синові більше часу. Принц Філіп називав його «Босом» за звичку командувати. Няня Мейбл Андерсон вигадала прізвисько «Малюк-Бурчун» — хлопчик легко спалахував і вимагав свого.
Спогади палацового персоналу малюють живу, подекуди жорстку картину. Маленький принц штовхав собак, зав’язував шнурівки гвардійцям, бив палицею по землі навколо коней у віндзорських стайнях. Якось садівники, втративши терпіння, кинули його в гнойову купу. Іншого разу лакей відповів ударом, і в Ендрю з’явився синець під оком. Королева, дізнавшись про це, сказала, що син сам винен, і заборонила карати слугу. Такі епізоди показують не лише розпещеність, а й ту свободу, яку середній син отримував на відміну від спадкоємця.
У вісім років Ендрю відправили до підготовчої школи Гізердаун у Беркширі. Там він швидко заробив репутацію «задири» і «природного боса». На відміну від Чарльза, який важко переносив інтернат, Ендрю почувався як риба у воді. Він був екстравертом, змагальним і не давав себе в образу. Батько згодом зазначав, що син «узяв школу штурмом».
Шкільні роки: Гордонстаун, Канада і перші прізвиська
У вересні 1973 року тринадцятирічний принц вступив до Гордонстауну в Шотландії — тієї ж суворої школи, де вчилися батько і старший брат. Дисципліна тут була жорсткою, а клімат неласкавим. Ендрю зазнавав насмішок і навіть бійок, але тримався. Однокласники прозвали його «the Sniggerer» — «Хихикаючий» — за любов до непристойних жартів, над якими він сам сміявся голосніше за всіх. До випуску з’явилося інше прізвисько — «Randy Andy» (Хтивий Енді). Воно відображало вже не шкільні витівки, а інтерес до дівчат, який проявлявся дедалі сильніше.
У 1977 році Ендрю на пів року поїхав за обміном до канадського коледжу Лейкфілд в Онтаріо. Там на нього чекав зовсім інший прийом. Місцеві газети писали про «шість футів сексуальної привабливості», а дівчата зустрічали його в аеропорту з плакатами «We want Andy». Він грав у регбі, і вболівальниці виходили на бровку у світшотах із написами «I’m an Andy Windsor girl». Цей короткий канадський період став одним із найвільніших і найяскравіших у його юності.
Повернувшись, Ендрю закінчив Гордонстаун з A-level з англійської мови, історії та економіки. Він уже твердо знав, чим хоче займатися: літати. Ще в шістнадцять він уперше сів за штурвал планера. Батько, який сам літав на гелікоптерах, підтримував цю мрію. У квітні 1978 року принц отримав парашутні крила після курсу в Королівських ВПС.
Шлях до Королівського флоту: від курсанта до пілота
У листопаді 1978 року палац офіційно оголосив: принц Ендрю вступить на службу до Королівського військово-морського флоту. Він пройшов відбіркові тести в центрі льотних екіпажів у Біггін-Гілл, потім додаткові випробування. З 11 травня 1979 року його зарахували курсантом-пілотом гелікоптера на дванадцять років. 1 вересня того ж року він став мічманом і вступив до Britannia Royal Naval College у Дартмуті.
Паралельно Ендрю пройшов повний курс командос Королівської морської піхоти в Лімпстоуні і отримав зелений берет — рідкісне досягнення для офіцера флоту. У квітні 1980 року він закінчив Дартмут у присутності матері. Далі — навчання на літаках Bulldog у Йоркширі, потім гелікоптери Gazelle у Кулдроузі. У квітні 1981 року батько особисто вручив йому крила пілота і приз найкращому льотчику курсу. Після цього Ендрю пересів на важкий Sea King і увійшов до складу 820-ї ескадрильї на авіаносці HMS Invincible.
Навесні 1982 року двадцятидворічний суб-лейтенант уже був повноцінним бойовим пілотом. На нього чекала війна.
Фолклендська війна: герой у двадцять два
2 квітня 1982 року Аргентина захопила Фолклендські острови. HMS Invincible став одним із двох авіаносців, відправлених до Південної Атлантики. Уряд пропонував зняти принца з корабля — занадто великим був ризик для члена королівської родини. Єлизавета II наполягла: син залишиться зі своїми товаришами.
Ендрю літав другим пілотом Sea King. Його екіпаж виконував протичовнове патрулювання, пошук і порятунок, евакуацію поранених, транспортні рейси. Найнебезпечнішим завданням вважалася роль «приманки» для ракет «Екзосет». Гелікоптер піднімався і відволікав ракети на себе, рятуючи кораблі. Ендрю згодом зізнавався: «Це змушує волосся ставати дибки. Звісно, я боявся. Усі боялися». Він бачив, як тонув контейнеровоз Atlantic Conveyor, чув вибухи, відчував, як «адреналін б’є через край». Історик і біограф Ендрю Лауні зазначав, що аргентинська розвідка навіть планувала замах на принца, але план не було реалізовано.
17 вересня 1982 року Invincible повернувся до Портсмута. Королева і принц Філіп зустріли сина разом із родинами решти моряків. Натовпи вітали «принца-героя». У той момент Ендрю був на піку популярності — молодий, втворний, хоробрий, який пройшов справжню війну.
Що залишилося за кадром: характер, який уже тоді проявлявся
Навіть у найгероїчніші роки прослизали риси, які пізніше стали обговорювати голосніше. Однокласники згадували пиху і «я — принц» у голосі. Палацовий персонал відзначав запальність. У Канаді він уже відчував себе зіркою. На Фолклендах він працював нарівні з іншими пілотами і заслужив повагу командирів — один із асів Sea Harrier, Найджел Ворд, назвав його «відмінним пілотом і дуже перспективним офіцером». Але відчуття власної винятковості нікуди не зникло.
Після війни Ендрю продовжив службу. У 1984 році його підвищили до лейтенанта, королева призначила його своїм особистим ад’ютантом. Він літав на Lynx з HMS Brazen, командував пізніше кораблем, але саме молодість — від палацових пустощів до бойових вильотів — залишається найяскравішим і суперечливим періодом його життя.
Ці роки показують людину, яку водночас балували і гартували. Улюбленець матері, «Бос» для слуг, «Randy Andy» для однолітків і, нарешті, пілот, який у двадцять два роки піднімав гелікоптер під ракетним вогнем. Принц Ендрю в молодості був саме таким — галасливим, сміливим, звичним до привілеїв і готовим ризикувати. Саме цей образ надовго закріпився в пам’яті Британії.
