Принц Філіп, герцог Единбурзький, пройшов шлях від вигнаного грецького принца до найдовшого за тривалістю чоловіка британського монарха, підтримуючи королеву Єлизавету II протягом сімдесяти трьох років шлюбу. Народившись 10 червня 1921 року на Корфу і померши 9 квітня 2021-го у Віндзорському замку у віці дев’яноста дев’яти років, він став символом стійкості, військової доблесті та несподіваної для королівської родини прямоти.
Його життя охопило вигнання в ранньому дитинстві, службу у флоті під час Другої світової війни, створення престижної молодіжної нагороди та активний захист природи. Четверо дітей — нинішній король Чарльз III, принцеса Анна, принц Ендрю та принц Едвард — виросли під впливом батька, який сам майже не знав стабільного дому в дитинстві.
Навіть після смерті титул герцога Единбурзького у 2023 році перейшов до молодшого сина, продовжуючи лінію, яку Філіп заклав десятиліттями публічної праці та особистого прикладу.
Ранні роки: вигнання, розлука та формування характеру
Маленький Філіп з’явився на світ на віллі Мон-Репо на грецькому острові Корфу. Він був п’ятою дитиною і єдиним сином принца Андрія Грецького та Данського і принцеси Аліси Баттенберг. По батькові він належав до династії Глюксбургів і стояв у лінії успадкування грецького та данського престолів. Хрестили його в православній традиції, хрещеними стали королева Ольга та майбутній лорд Маунтбаттен.
Уже у вісімнадцять місяців родина втратила батьківщину. Після поразки Греції у війні з Туреччиною король Костянтин зрікся престолу, батька Філіпа заарештували, а потім вислали назавжди. Немовля винесли на британський корабель в апельсиновій скриньці — деталь, яка потім часто спливала у спогадах. Родина оселилася в паризькому передмісті Сен-Клу, живучи на кошти родичів.
Дитинство виявилося розірваним. Сестри вийшли заміж за німецьких принців, матір лікували від шизофренії в клініках, батько оселився в Монте-Карло. Філіпа відправили до Англії до бабусі та дядька. Школа Чеам, потім короткий період у німецькому Залемі, а з 1934 року — Гордонстаун у Шотландії. Там, під керівництвом Курта Гана, хлопець, звиклий до переїздів, здобув дисципліну, став капітаном спортивних команд і полюбив море.
Розлука з батьками та постійна зміна домівок зробили його незалежним і стриманим у прояві почуттів — риса, яка залишилася з ним на все життя.
Військова служба: від мічмана до героя флоту
У 1939 році Філіп вступив до Королівського військово-морського коледжу в Дартмуті й одразу показав себе найкращим кадетом. Війна застала його молодим мічманом. Він служив на «Раміллісі» в Індійському океані, потім на крейсерах і лінійному кораблі «Веліант» у Середземному морі. Брав участь у битві біля мису Матапан, де британський флот завдав важкого удару італійцям, і в евакуації з Криту.
На есмінці «Уоллес» у 1943 році під час нальоту він запропонував хитромудрий маневр із димовою завісою та плотом-приманкою, що врятував корабель. Пізніше на «Уелпі» він опинився в Токійській затоці в день капітуляції Японії. До двадцяти одного року він уже був старшим лейтенантом — одним із наймолодших на флоті. Грецький Військовий хрест і згадки в донесеннях стали заслуженою нагородою.
Після війни він продовжував служити, командував «Мегпаєм» на Мальті, отримав звання капітана. Однак у 1952 році, коли Єлизавета стала королевою, довелося залишити активну службу. Пізніше йому присвоїли найвищі військові звання — адмірала флоту, фельдмаршала та маршала Королівських ВПС. Флотська виправка і звичка приймати рішення миттєво залишилися його візитівкою.
Шлюб із Єлизаветою II: любов, яка змінила монархію
Зустріч із тринадцятирічною принцесою Єлизаветою відбулася в 1939 році в Дартмуті. Дівчинка одразу звернула увагу на високого, вродливого курсанта. Листування тривало роками. У 1946-му Філіп попросив дозволу на шлюб. Король Георг VI погодився, але заручини оголосили лише після двадцять першого дня народження нареченої — 9 липня 1947 року.
Щоб стати британським підданим, Філіп відмовився від грецьких і данських титулів, прийняв прізвище Маунтбаттен і перейшов в англіканство. 20 листопада 1947 року у Вестмінстерському абатстві відбулося весілля. Того ж дня він отримав титули герцога Единбурзького, графа Меріонетського та барона Гринвіцького, а також звернення «Його Королівська Високість».
Сім’я зростала. 14 листопада 1948 року народився Чарльз, 15 серпня 1950-го — Анна, 19 лютого 1960-го — Ендрю, 10 березня 1964-го — Едвард. Філіп наполягав, щоб діти отримували нормальну освіту, а не лише палацову. Він возив їх до Гордонстауну, вчив керувати яхтою і не боятися труднощів. Шлюб тривав сімдесят три роки — рекорд для британської королівської родини.
| Дитина | Дата народження | Сучасний титул / статус |
|---|---|---|
| Чарльз | 14 листопада 1948 | Король Чарльз III |
| Анна | 15 серпня 1950 | Принцеса Королівська |
| Ендрю | 19 лютого 1960 | Принц Ендрю |
| Едвард | 10 березня 1964 | Герцог Единбурзький (з 2023) |
Дані про дітей і титули наведено за матеріалами енциклопедії Britannica та офіційного сайту королівської родини royal.uk.
Роль принца-консорта та громадська робота
З 6 лютого 1952 року Філіп став чоловіком панівної королеви. Він супроводжував її в тисячах візитів, відкривав Олімпійські ігри в Мельбурні, літав на гелікоптері до військ, давав перші телеінтерв’ю. За роки служби він провів понад двадцять дві тисячі офіційних заходів і виголосив майже п’ять із половиною тисяч промов.
У 1956 році разом із Куртом Ганом він заснував Нагороду герцога Единбурзького — програму розвитку для підлітків 14–24 років. Сьогодні вона діє більш ніж у ста сорока країнах. У 1961 році Філіп став першим президентом британського відділення Всесвітнього фонду дикої природи і пізніше міжнародним президентом. Він об’їздив десятки проєктів на п’яти континентах, виступав за збереження видів і розумне використання ресурсів.
Серед його захоплень — поло (грав до 1971 року), керування екіпажами (став чемпіоном світу), авіація (налітав майже шість тисяч годин). Він був президентом багатьох спортивних і наукових організацій, канцлером університетів. У серпні 2017 року у віці дев’яноста шести років офіційно пішов із публічних обов’язків, але інтерес до справ родини зберігав до кінця.
- Заснування Нагороди герцога Единбурзького в 1956 році — програма, яка допомагає молоді розвивати навички через пригоди, волонтерство та спорт.
- Багаторічна робота у Всесвітньому фонді дикої природи, де він обіймав посади президента британського та міжнародного відділень.
- Розвиток кінного спорту та створення правил міжнародних змагань з керування екіпажами.
- Підтримка понад семисот вісімдесяти організацій — від наукових товариств до благодійних фондів.
Ці ініціативи продовжують працювати і через роки після його смерті, доводячи, що вплив виходить далеко за межі палацових стін.
Особистість, дотепність і непрості моменти
Філіпа часто називали людиною з гострим язиком. Він сам вигадав слово «донтопедалогія» — мистецтво відкривати рота і вставляти в нього ногу. Деякі фрази викликали скандали: зауваження про зовнішність студентів у Китаї чи жарти на адресу корінних австралійців. Критики бачили в цьому нетактовність, прихильники — солдатську прямоту людини, яка виросла без звички до дипломатичних реверансів.
За різкими словами ховалася глибока відданість. Єлизавета називала його «своєю постійною силою і опорою». У родині він міг бути вимогливим, особливо до синів, але саме ця вимогливість допомогла їм сформувати характер. В останні роки здоров’я підводило: інфекції, операції на серці, аварія на машині в 2019-му. 9 квітня 2021 року він помер від старості у Віндзорському замку. Похорон відбувся 17 квітня в каплиці Святого Георгія у вузькому колі через пандемійні обмеження.
Його похорон став тихим прощанням з епохою, коли поруч із королевою завжди стояла людина, готова сказати правду в обличчя і при цьому залишитися її надійним щитом.
Спадщина, яка живе далі
Після смерті Філіпа титул герцога Единбурзького в березні 2023 року отримав молодший син Едвард — так здійснилося бажання батьків. Нагорода герцога Единбурзького продовжує змінювати життя тисяч підлітків щороку. Проєкти з охорони природи, які він підтримував, залишаються актуальними в епоху кліматичних викликів.
Для британської монархії він став прикладом того, як людина без власної корони може зміцнити інститут краще за багатьох. Його шлях — від апельсинової скриньки на палубі есмінця до місця поруч із найдовше правлячою королевою — нагадує, що характер кується не в палацах, а у випробуваннях. І цей характер досі відчувається в тому, як королівська родина намагається поєднувати традиції з сучасними вимогами.
