Сергій Притула увійшов в українську політику 2019 року як людина, чиє ім’я вже знали мільйони завдяки дотепним скетчам і телевізійним проєктам. Його рішення балотуватися в народні депутати від партії «Голос» під 30-м номером виглядало логічним продовженням шляху публічної особи, яка втомилася просто розважати й захотіла впливати на реальні процеси. Однак непрохідна позиція в списку та подальші події показали, наскільки складним і непередбачуваним може бути перехід зі сцени на політичну арену.
Незважаючи на невдачу на парламентських виборах, Притула не зупинився: у 2020 році він балотувався на посаду мера Києва, набрав майже 8 % голосів і посів третє місце. Вихід із партії «Голос» влітку 2021 року, спроба створити власну політичну силу під назвою «24 серпня» та раптовий поворот, спричинений повномасштабною війною, перетворили його з потенційного депутата на одного з найефективніших волонтерів країни. Фонд Притули зібрав сотні мільйонів гривень на дрони, техніку й навіть супутник, довівши, що довіра людей часом важливіша за депутатський мандат.
Сьогодні, у 2026 році, Сергій Притула залишається без формальної політичної посади, але його вплив на суспільні процеси величезний. Історія людини, яка починала з гумору й дійшла до національного масштабу допомоги армії, розкриває важливі риси сучасної української політики: роль медійної харизми, обмеження партійних механізмів і силу громадянської ініціативи в кризові часи.
Від провінційного радіо до національної сцени: як формувався майбутній політик
Сергій Притула народився 22 червня 1981 року в невеликому Збаражі на Тернопільщині. Золота медаль у школі, друге місце на захисті робіт у Малій академії наук у 1997 році, захоплення шахами — все це свідчило про допитливого й цілеспрямованого підлітка. У 1998 році він вступив до Тернопільської академії народного господарства на спеціальність «фінанси і кредит», паралельно пробуючи себе в студентських організаціях, КВК і навіть створюючи власні проєкти на кшталт спілки «Митці».
Коротке навчання в Лондоні в 2000–2001 роках стало справжнім вікном в інший світ. Притула працював там будівельником, офіціантом і вантажником, а повернувшись, очолив студентський страйк і відновив роботу на місцевому радіо під псевдонімом «Сірий». Ці роки загартували характер: уміння знаходити спільну мову з різними людьми, швидко адаптуватися й не боятися починати з нуля згодом дуже знадобилися в публічному житті.
«Файна Юкрайна», «Вар’яти» і сила гумору як капітал
Справжній злет розпочався в 2004–2005 роках на телеканалі «Інтер». Образ «Тернопільського сірого» в Comedy Club UA, авторство й продюсування скетч-шоу «Файна Юкрайна», ранкові ефіри на «Новому каналі» разом із Педаном і Фреймут — усе це формувало образ дотепного, іронічного й водночас глибоко українського ведучого. Глядачі любили його за те, що він умів говорити про складне просто й з усмішкою.
Цей медійний капітал став головним ресурсом, коли Притула вирішив іти в політику. Люди вже довіряли йому як людині, яка не боїться висміювати абсурд і при цьому залишається чесною. В українській реальності, де політиків часто сприймають як далеких і цинічних, такий бекграунд працював потужною перевагою. Однак гумор — це ще й броня: він допомагає не втрачати людяність навіть у найжорсткіших обставинах.
2019 рік: вступ до «Голосу» і непрохідний номер у списку
У червні 2019 року Сергій Притула офіційно долучився до партії «Голос», яку заснував Святослав Вакарчук. Для багатьох це виглядало як свіжий проєкт — нова сила з антикорупційною риторикою, європейськими цінностями й бажанням оновити політичний клас. Притула, як і багато хто, повірив, що тут можна справді щось змінити, а не просто займати місце в залі засідань.
На позачергових парламентських виборах 21 липня 2019 року він опинився під 30-м номером у партійному списку. «Голос» подолав п’ятивідсотковий бар’єр і отримав представництво у Верховній Раді, однак позиції нижче приблизно 20-ї виявилися непрохідними. Притула не став народним депутатом.
Це було водночас і розчаруванням, і, можливо, прихованим благом. Партійна дисципліна, необхідність голосувати за вказівкою й рутина могли швидко пригасити ту щирість, з якою він прийшов. Натомість він продовжував працювати в партії, увійшов до політради й почав готуватися до наступного кроку.
Вибори мера Києва 2020: транспорт, довіра і третє місце
19 серпня 2020 року Притула оголосив про вихід із «Вар'яти шоу», щоб повністю зосередитися на кампанії. 11 серпня на з’їзді партії його офіційно висунули кандидатом на посаду міського голови Києва. В інтерв’ю та виступах він говорив про конкретні міські проблеми — затори, застарілий транспорт, необхідність швидкісних трамвайних ліній між лівим і правим берегом, оновлення парку громадського транспорту.
У розпал кампанії рейтинги показували його на другому місці з перспективами виходу в другий тур. Однак остаточний результат виявився скромнішим: 7,87 % голосів (близько 56 900 виборців) і впевнене третє місце. Перемогу в першому ж турі здобув чинний мер Віталій Кличко.
Досвід навчив важливому: ім’я й харизма відкривають двері, але для перемоги у великому місті потрібна або потужна партійна машина, або роки системної роботи над локальними проблемами. Притула отримав цінний урок без серйозних репутаційних втрат.
Літо 2021-го: вихід із «Голосу» і розчарування в партійній механіці
7 червня 2021 року Сергій Притула публічно оголосив про вихід із партії. У своїй заяві він говорив про те, що «Голос» під новим керівництвом відійшов від початкових принципів, що регіональні команди стали заручниками рішень «верхів», а «зашкварні» голосування депутатів не отримували належної реакції. Він підкреслював, що йде не з політики, а саме з цієї партії, щоб не шкодити тим чесним активістам на місцях, які продовжували працювати.
Партійне керівництво відповідало, що причина — особисті амбіції людини, яка не змогла посісти керівні позиції. Ця історія типова для української політики: ідеалізм перших місяців стикається з реальністю компромісів, фракційної боротьби й особистих інтересів. Притула обрав шлях чесного розриву замість мовчазного компромісу.
Партія «24 серпня» і війна, яка все змінила
У вересні 2021 року Притула заявив про намір створювати власну політичну силу. У лютому 2022 року команда вже збирала підписи за реєстрацію партії «24 серпня» — назва відсилала до Дня незалежності й символізувала новий старт. Зустрічі ініціативних груп проходили активно, і здавалося, що новий проєкт може стати реальною альтернативою.
24 лютого 2022 року все змінилося. Повномасштабне вторгнення поставило перед країною зовсім інші завдання. Політичні амбіції відійшли на другий план. Енергія, харизма й довіра, які Притула накопичував роками, знайшли нове застосування — у допомозі армії та цивільним.
Фонд Притули: коли довіра перетворюється на реальну силу
Благодійний фонд Сергій Притула заснував ще в 2020 році, спочатку орієнтуючись на допомогу медикам, людям з інвалідністю та освітні проєкти. Після 24 лютого 2022 року він перетворився на одну з найпотужніших волонтерських структур країни. Прозорі збори, конкретні цілі й регулярні звіти створили рівень довіри, який рідко трапляється в українському публічному просторі.
Класичний приклад — кампанія «Народний Байрактар». За кілька днів люди зібрали понад 600 мільйонів гривень, і Туреччина додала ще три дрони безкоштовно. Згодом фонд придбав супутник ICEYE й підписку на його дані — технологію, яка суттєво посилила можливості української розвідки. За перший рік війни було зібрано понад 4 мільярди гривень.
Ці цифри — не просто статистика. Це результат багаторічного будівництва репутації людини, яка починала з гумору й навчилася перетворювати слова на конкретні дії.
Що залишилося від ідеї «Притула-депутат» у 2026 році
Формально Сергій Притула так і не став народним депутатом. Але його вплив на суспільні процеси сьогодні значно більший, ніж у багатьох чинних парламентарів. Фонд продовжує працювати, проводяться міжнародні фандрейзингові тури, а ім’я Притули залишається синонімом прозорості й ефективності допомоги.
Його історія вчить важливого уроку: в українській політиці медійна відомість і особиста репутація можуть стати потужним ресурсом, однак партійні механізми часто поглинають або відштовхують тих, хто приходить зі щирими намірами. Іноді більший внесок можна зробити, залишаючись поза системою, — особливо коли країна бореться за виживання.
Притула не став депутатом, але став одним із тих, хто допомагає країні вистояти. І це, можливо, найчесніший і найкорисніший підсумок його політичного шляху на сьогодні. Розмова про роль публічних людей в українській політиці триває — разом із кожним новим збором, кожним дроном і кожною історією довіри, яку вдалося зберегти.
