Соня Кошкіна, справжнє ім’я якої Ксенія Василенко, вже понад двадцять п’ять років стоїть біля керма української політичної журналістики. Вона не просто фіксує події — вона їх осмислює, ставить питання, які багато хто воліє обминати, і створює простір для серйозної розмови в виданні LB.ua. Її шлях від шкільного гуртка юнкорів до співвласниці та шеф-редакторки одного з найавторитетніших незалежних медіа країни переплітається з самою історією незалежної України: від перших кроків у професії на початку 2000-х до висвітлення Євромайдану, повномасштабної війни та повоєнних перспектив.
Ця жінка з м’яким ім’ям і котячим прізвищем має рідкісне поєднання: гострий аналітичний розум, уміння слухати співрозмовника та готовність іти на професійний ризик. Її книга «Майдан. Нерозказана історія», що вийшла 2015 року, досі залишається одним із найбільш цитованих джерел про події Революції Гідності. А 2026 року президент України нагородив її орденом княгині Ольги III ступеня за внесок у розвиток журналістики під час повномасштабного вторгнення.
Сьогодні Соня Кошкіна продовжує впливати на інформаційну повістку через глибокі інтерв’ю з політиками, аналітичні матеріали та навіть театральний блог, де ділиться особистими враженнями від 66 спектаклів, переглянутих 2025 року. Її історія — це не суха біографія, а живий літопис того, як одна журналістка змогла зберегти голос правди в дуже непрості часи.
Дитинство та перші кроки в професії: від Палацу піонерів до газети «День»
Народилася Соня Кошкіна 8 липня 1985 року в Києві в родині, де слово мало особливу вагу. Батько, Микита Кимович Василенко, викладав журналістику в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Вдома завжди лунали обговорення новин, етики професії та того, як важливо не брехати читачеві. Мама мріяла назвати доньку Сонею, але батько наполіг на Ксенії — щоб у школі не дражнили. Згодом сама Ксенія зізнавалася, що «взагалі-то я народилася Сонею».
Вже в 8–11 класах, з 1998 по 2002 рік, вона двічі на тиждень бігала до Палацу піонерів і дітей молоді на заняття в школі юного журналіста «Юн-прес». Там вона не лише вчилася писати замітки та брати інтерв’ю, а й через півтора року сама почала викладати в гуртку «Дитяча редакція». Це був перший справжній досвід передачі знань — навичка, яка згодом знадобилася в університеті та в роботі з молодими авторами.
Після школи шлях пролягав до газети «День». З 2003 по 2005 рік Соня Кошкіна працювала кореспонденткою. Тут вона відточувала стиль: короткі місткі речення, точні факти, уміння побачити за сухим рядком людську історію. Вже тоді проявився її характер — не боятися складних тем і не ховатися за шаблонами.
Освіта, дисертація та перші серйозні випробування
2007 року вона закінчила Інститут журналістики КНУ. Та отриманої освіти їй здалося замало. Соня вступила до аспірантури Одеської юридичної академії за спеціальністю «Філософія права». Згодом захистила дисертацію «Інтернет-видання як чинник формування демократичної та політичної культури» і здобула ступінь кандидата політичних наук у КНУ.
Шлях до цього ступеня був тернистим. 2012 року Шевченківський районний суд скасував присвоєння наукового ступеня. Сама журналістка пов’язувала це з політичним тиском — зокрема, згадувала дії тогочасного співробітника адміністрації президента Андрія Портнова. Це стало одним із перших публічних зіткнень із системою, які загартували її характер.
Паралельно вона навчалася в римському університеті «Тор Вергата» на політичних науках. Такі «стрибки» між журналістикою, правом і політологією сформували унікальний погляд: вона бачить не лише подію, а й її правові, етичні та культурні наслідки.
Псевдонім «Кошкіна» та народження LB.ua
У вересні 2005 року, переходячи в інтернет-видання «Обозреватель», вона взяла псевдонім. Контракт із газетою «День» ще діяв, і редактор Олег Медведєв запропонував вигадати нове ім’я. «Ім’я в мене вже було — Соня. А Кошкіна — тому що дуже люблю котів», — пояснювала згодом сама журналістка. Сьогодні в неї вдома живе кішка на ім’я Соня — маленька, але дуже характерна.
У червні 2009 року вона залишила «Обозреватель» і стала шеф-редакторкою та співвласницею нового проєкту — інтернет-видання «Лівий берег» (LB.ua), що належить Gorshenin Group. Це було сміливе рішення. Вона вклала в проєкт не лише ім’я, а й репутацію. Видання відразу заявило про себе як про майданчик авторської журналістики, де важливі не лише факти, а й глибокий аналіз, і де можна висловлювати власну позицію, не ховаючись за «редакційною політикою».
Справа Ландика: коли журналістика стає небезпечною
Одним із найгучніших епізодів ранньої історії LB.ua стала «справа Ландика» 2011–2012 років. 18 листопада 2011 року видання опублікувало фото SMS-переписки народного депутата Володимира Ландика, де обговорювалася доля його сина, обвинуваченого в побитті дівчини. Ландик звернувся до прокуратури, вимагаючи порушити справу проти журналістки за «порушення таємниці листування».
Справа тягнулася місяцями. У червні 2012 року Соня Кошкіна заявила, що не повернеться в Україну без офіційних гарантій, і навіть не виключала звернення по політичний притулок. Прокуратура врешті порушила кримінальну справу. LB.ua у відповідь закрило доступ до контенту та опублікувало фото високопосадовців із підписом «Запитайте в них, де LB.ua». Під тиском громадськості та міжнародних організацій (США закликали забезпечити незалежність ЗМІ) справа поступово зійшла нанівець.
Цей епізод показав: незалежна журналістика в Україні того часу — це не просто професія, а щоденний бій за право говорити правду. Соня Кошкіна вийшла з нього сильнішою і ще більше переконаною в необхідності вільної преси.
Євромайдан і книга, яка стала подією
Під час Євромайдану 2013–2014 років Соня Кошкіна була серед тих журналістів, хто не просто висвітлював події, а жив ними. Вона підтримувала протестувальників, збирала свідчення, брала інтерв’ю в ключових фігур — від Олександра Турчинова і Петра Порошенка до Ріната Ахметова та Юлії Тимошенко.
Результатом стала книга «Майдан. Нерозказана історія», що вийшла в середині лютого 2015 року. Слоган — «головне розслідування подій Революції Гідності». За перший рік розійшлося близько 20–24 тисяч примірників російською та українською мовами — вражаюча цифра для українського ринку. Книга стала не просто хронікою, а спробою зрозуміти, що насправді відбулося на Майдані: які сили стояли за лаштунками, які компроміси укладалися і чому події розвивалися саме так.
LB.ua сьогодні: авторська журналістика в епоху воєн і змін
Під керівництвом Соні Кошкіної LB.ua перетворилося на майданчик, де поєднуються оперативні новини, глибокі аналітичні матеріали та авторські колонки. Видання двомовне, що важливо в країні з різними мовними реаліями.
2015–2017 років вона вела програму «Лівий берег» на телеканалі «24», а згодом запустила авторські проєкти, включно з інтерв’ю на YouTube. Під час повномасштабного вторгнення вона тимчасово працювала з Чехії, вела програму «Час з Сонею Кошкіною» на чеському радіо «Україна». Це був період, коли багато медіа або замовкли, або пішли в пропаганду. LB.ua продовжувало ставити незручні питання.
2025–2026 років її матеріали та інтерв’ю стосувалися найгостріших тем: «Mindichgate» і корупційних скандалів у владі, призначення Кирила Буданова головою Офісу президента, перспектив повоєнних виборів і референдуму, переговорів з МВФ та фінансування війни. Вона брала інтерв’ю в міністрів, депутатів, міжнародних політиків — завжди з конкретними питаннями, без води.
| Рік | Ключовий етап | Значення для кар’єри та медіа |
|---|---|---|
| 2003–2005 | Кореспондентка газети «День» | Перші професійні навички та стиль письма |
| 2005–2009 | Робота в «Обозревателе», поява псевдоніма | Перехід в онлайн-журналістику, формування впізнаваного голосу |
| 2009 — дотепер | Шеф-редакторка та співвласниця LB.ua | Створення платформи авторської журналістики, вплив на повістку |
| 2015 | Вихід книги «Майдан. Нерозказана історія» | Одне з найзначущіших документальних досліджень Революції Гідності |
| 2026 | Нагородження орденом княгині Ольги III ступеня | Державне визнання внеску в журналістику під час війни |
Особисте життя: донька Естер, театр і коти
23 травня 2019 року в Соні Кошкіної народилася донька Естер. Материнство не відірвало її від професії — навпаки, додало ще один шар розуміння: що таке відповідальність за майбутнє.
Особливе місце в її житті посідає театр. 2025 року вона відвідала 66 спектаклів і написала детальний блог із суб’єктивними відгуками на LB.ua. Це не професійна критика, а погляд уважної глядачки, яка бачить у театрі відображення суспільства. Вона підтримує конкурс театральної критики «З гальорки», усвідомлюючи, наскільки важливо розвивати культурну журналістику.
А ще — коти. Псевдонім «Кошкіна» — це не випадковість. Любов до цих незалежних, граціозних і трохи загадкових істот стала частиною її публічного образу та особистої філософії.
Стиль і вплив: чому її слухають навіть опоненти
Що робить журналістику Соні Кошкіної особливою? По-перше, вона вміє ставити питання, на які не можна відповісти шаблонно. По-друге, вона поєднує жорсткість із повагою до співрозмовника — навіть коли діалог стає конфліктним. По-третє, вона ніколи не втрачає людського тону: за політичними аналізами завжди відчувається жива людина з емоціями, сумнівами та цінностями.
Її вплив поширюється далеко за межі LB.ua. Молоді журналісти вчаться в неї не лише техніки інтерв’ю, а й етики професії. В епоху, коли багато медіа або повністю заангажовані, або переходять у розважальний контент, LB.ua під її керівництвом зберігає простір для серйозної розмови.
2026 року, отримуючи державну нагороду, Соня Кошкіна наголосила: для неї це не просто медаль, а відповідальність і нагадування про те, що журналістика — це не про комфорт, а про служіння правді.
Виклики та уроки: що залишається за кадром
За блискучою кар’єрою стоять і темні сторінки. Крім справи Ландика та історії з дисертацією, були й інші моменти тиску. 2023 року вона опинилася в центрі судового розгляду, пов’язаного з публікаціями в Telegram-каналі (у суді вона заявила, що канал їй не належить). Такі епізоди показують: навіть у 2020-ті роки незалежна журналістика в Україні залишається ризикованою професією.
Саме ці випробування зробили її голос вагомішим. Коли 2025–2026 років вона аналізує корупційні скандали, кадрові перестановки чи перспективи виборів, їй вірять не тому, що вона «за» чи «проти», а тому, що за її словами — двадцятирічний досвід, перевірений фактами та власною кров’ю.
Соня Кошкіна продовжує працювати. Вона пише, бере інтерв’ю, веде блог про театр, бере участь у публічних дискусіях. Її історія — це історія не лише однієї журналістки, а й цілого покоління медіа, яке зростало разом із країною: через цензуру, війни, реформи та постійну боротьбу за право говорити.
І поки є такі люди, в Україні залишається шанс на чесну розмову про своє майбутнє.
