Су-35 є глибокою модернізацією платформи Су-27, у якій російські інженери поєднали перевірену надзвукову аеродинаміку з технологіями, що раніше були характерними для літаків п’ятого покоління. Одномісний багатоцільовий винищувач покоління 4++ отримав двигуни з керованим вектором тяги, потужну радіолокаційну станцію «Ірбіс-Е» та можливість нести до восьми тонн озброєння на дванадцяти точках підвіски. У 2026 році він залишається одним із ключових елементів ВКС Росії, поєднуючи високу маневреність, дальність польоту та вогневу потужність.
До середини 2026 року російські війська отримали близько 160 серійних Су-35С, і постачання продовжуються з авіаційного заводу в Комсомольську-на-Амурі. Літак пройшов реальну бойову перевірку в Сирії, де продемонстрував високу надійність, і активно застосовується під час спеціальної військової операції для завоювання переваги в повітрі та придушення засобів ППО. Його експортна історія розпочалася з Китаю, а в 2025 році з’явилися нові контракти, які підтвердили інтерес іноземних замовників до російських важких винищувачів.
Су-35 — це не просто «перехідна ланка» до Су-57, а самостійна бойова система, яка за сукупністю льотних характеристик, дальності виявлення цілей та бойового навантаження продовжує перевершувати більшість іноземних машин четвертого покоління й упевнено конкурує з окремими зразками п’ятого. Саме тому він залишається затребуваним як у російській армії, так і на міжнародному ринку.
Від Су-27 до Су-35: довгий шлях глибокої модернізації
Робота над Су-35 розпочалася в ОКБ Сухого як програма «великої модернізації» перевіреного Су-27. Перший дослідний зразок зібрали влітку 2007 року на заводі в Комсомольську-на-Амурі. 19 лютого 2008 року льотчик-випробувач Сергій Богдан підняв машину в повітря з двигунами АЛ-41Ф1С. Уже тоді стало зрозуміло: перед конструкторами стояла задача не просто оновити електроніку, а створити винищувач, який збереже всі сильні сторони важкої платформи й водночас отримає якості, що наближають його до наступного покоління.
У 2009 та 2015 роках Міністерство оборони уклало контракти на 48 і 50 літаків відповідно. Перші серійні машини надійшли до військ у 2012–2014 роках. До кінця 2024 року парк наблизився до 135 одиниць, у 2025 році додали ще 17–20 машин. У 2026-му постачання йшли партіями — перша в квітні, друга в травні. Такий темп свідчить про те, що завод опанував стабільний серійний випуск попри всі зовнішні обмеження.
Важливо розуміти: Су-35С — це не просто «Су-27 з новою начинкою». Планер посилили, впровадили нові матеріали, повністю переробили кабіну та систему керування. Унаслідок цього машина зберегла легендарну живучість і дальність Су-27, але набула зовсім інших можливостей у маневреному бою та інформаційній перевазі.
Надманевреність, яку видно неозброєним оком
Коли Су-35 виконує «кобру Пугачова» чи «дзвін» на показових виступах «Російських витязів», глядачі буквально завмирають. Два двигуни АЛ-41Ф1С з керованим вектором тяги дозволяють відхиляти струмінь газів у широкому діапазоні. Це дає літаку можливість зберігати керованість на кутах атаки, за яких звичайні винищувачі вже втрачають швидкість і зриваються в штопор. У реальному бою така здатність перетворюється на вирішальну перевагу: винищувач може різко змінити напрямок, не втрачаючи енергії, або вийти з-під атаки супротивника за лічені секунди.
Кожен двигун видає на форсажі 14 500 кгс тяги. Суха тяга — по 8800 кгс. Міжремонтний ресурс — 1000 годин, призначений — до 4000 годин. Сопла відхиляються зі швидкістю до 60 градусів за секунду. Унаслідок цього тягоозброєність при нормальній злітній масі перевищує одиницю. Літак розганяється від 600 до 1100 км/год за 13,8 секунди на висоті 1000 метрів. Максимальна швидкість на висоті досягає 2500 км/год, практична стеля — 20 000 метрів.
Саме поєднання потужних двигунів із тривимірним керуванням вектором тяги та легкого, але міцного планера робить Су-35 одним із найманевреніших важких винищувачів у світі — якість, яка досі залишається недосяжною для більшості західних машин четвертого покоління.
«Ірбіс-Е»: очі, які бачать за обрій
Серце інформаційної системи — радіолокаційна станція Н035 «Ірбіс-Е» з пасивною фазованою антенною решіткою. Діаметр антени 900 мм, середня потужність випромінювання 5 кВт, пікова — до 20 кВт. Станція здатна виявляти ціль з ефективною поверхнею розсіювання 3 м² на зустрічних курсах на відстані 350–400 км. Ціль з ЕПР 0,1 м² — на 160 км, а надмалопомітну ціль з ЕПР 0,01 м² — на 90–100 км.
«Ірбіс» одночасно супроводжує до 30 повітряних цілей і забезпечує одночасний обстріл до восьми з них ракетами з активними головками самонаведення. На доповнення до радара працює оптико-локаційна станція, яка дозволяє виявляти цілі в пасивному режимі — без випромінювання, знижуючи помітність літака. Система розпізнавання «свій-чужий», станції попередження про опромінення Л-150-35 та комплекс радіоелектронної боротьби забезпечують пілоту повну картину повітряної обстановки.
Кабіна — повністю «скляна». Три великих багатофункціональних дисплеї та голографічний індикатор на лобовому склі дозволяють льотчику не відволікатися на прилади. Уся інформація інтегрована в єдину систему, яка в реальному часі підказує оптимальні рішення. Для новачка це означає: навіть молодий пілот отримує підтримку, порівнянну з досвідом ветерана. Для професіонала — можливість зосередитися на тактиці, а не на рутинному керуванні.
Арсенал, який вирішує результат бою
На дванадцяти вузлах підвіски Су-35 може нести до 8000 кг бойового навантаження. У ближньому повітряному бою це до шести ракет Р-73 або РВВ-МД з тепловою головкою. На середніх дистанціях — до дванадцяти Р-77-1 з активним радіолокаційним наведенням. На дальніх — до чотирьох ракет Р-37М, здатних уражати цілі на відстані понад 300 км.
Для роботи по землі та морю — протирадіолокаційні Х-31П і Х-58, протикорабельні Х-31 і Х-35У, керовані ракети Х-29 і Х-38, коректовані авіабомби КАБ-500 і КАБ-1500. Гармата ГШ-30-1 калібру 30 мм з боєзапасом 150 снарядів залишається надійним інструментом останнього шансу.
| Тип озброєння | Приклади | Призначення та особливості |
|---|---|---|
| Повітря-повітря ближнього бою | Р-73, РВВ-МД (до 6 шт.) | Висока маневреність, всеракурсний захват, ідеально для dogfight |
| Повітря-повітря середньої/великої дальності | Р-77-1 (до 12), Р-37М (до 4) | Активне наведення, можливість залпової стрільби по групі цілей |
| Повітря-земля / протикорабельне | Х-31П/Х-58, Х-29, Х-38, КАБ-500/1500 | Високоточне ураження ППО, кораблів, укріплень на значній відстані |
Така універсальність дозволяє одному Су-35 в одному вильоті вирішувати відразу кілька завдань: прикриття ударної групи, придушення радарів супротивника та, за потреби, перехід до повітряного бою. Саме тому літак називають «універсальним солдатом» сучасного неба.
Реальний бій: Сирія та спеціальна військова операція
У лютому 2016 року чотири Су-35С перекинули на авіабазу Хмеймім. Пізніше їхню кількість збільшили до шести. За весь час сирійської операції справність машин трималася вище 80 %. Літаки виконували завдання повітряного прикриття та завдавали ударів по наземних цілях. Це став першим справжнім бойовим іспитом для нової машини — і вона його витримала.
З 2022 року Су-35С активно застосовується під час спеціальної військової операції. Основні завдання — завоювання панування в повітрі, супроводження ударної авіації та придушення українських засобів ППО за допомогою протирадіолокаційних ракет Х-31П і Х-58. Українська сторона неодноразово заявляла про збиті російські Су-35, зокрема інциденти 2023–2024 років та новий випадок 8 липня 2026 року на східному напрямку. Російські джерела частину втрат пояснюють дружнім вогнем або складними умовами бою. Точні цифри залишаються предметом суперечок, проте сам факт продовження серійного виробництва та регулярних поставок свідчить про те, що командування високо цінує можливості літака й не збирається від нього відмовлятися.
Експорт: від перевіреного партнера до нових замовників
Першим іноземним покупцем став Китай — у 2015 році підписали контракт на 24 літаки, постачання завершили в 2018-му. Машини отримали індекс Су-35 і зайняли нішу між китайськими J-10 та важкими J-20. Індонезія та Єгипет підписали контракти в 2018 році, але пізніше відмовилися від них під тиском американських санкцій CAATSA.
У лютому 2025 року Алжир став першим за десять років новим замовником — за оцінками, 18 машин. З’явилися повідомлення про можливі контракти з Іраном та іншими країнами. Попри всі спроби ізолювати російський авіапром, інтерес до Су-35 зберігається: машина пропонує унікальне поєднання ціни, характеристик і бойового досвіду, яке важко знайти в конкурентів.
Виробництво в 2026 році та місце в ВКС Росії
Комсомольський-на-Амурі завод продовжує випускати Су-35С паралельно з Су-57 і Су-34М. У 2025–2026 роках темп поставок залишався стабільним — кілька партій на рік. Літак займає проміжну, але вкрай важливу нішу: він дешевший і простіший в експлуатації, ніж Су-57, водночас за багатьма параметрами (маневреність, дальність, бойове навантаження) перевершує західні аналоги четвертого покоління й успішно протистоїть окремим зразкам п’ятого.
У 2026 році Су-35С залишається масовим, надійним і постійно вдосконалюваним винищувачем, який забезпечує ВКС Росії необхідну кількість сучасних машин до повного розгортання парку п’ятого покоління.
Пілоти «Російських витязів» продовжують демонструвати його можливості на міжнародних авіашоу, а бойові ескадрильї — використовувати в повсякденній службі та реальних операціях. Для молодих льотчиків Су-35 стає школою вищого пілотажу та тактичного мислення. Для досвідчених — інструментом, який дозволяє вирішувати найскладніші завдання.
Інженери продовжують працювати над удосконаленням авіоніки, інтеграцією нових ракет і підвищенням ресурсу. Літак, створений як «міст» між поколіннями, сам став яскравою сторінкою російської авіаційної історії — сторінкою, яка ще далеко не дописана.
