Квентін Тарантіно в молодості — це історія хлопця з Лос-Анджелеса, який кинув школу в п’ятнадцять, продавав квитки в порнотеатр і п’ять років просидів за прилавком відеопрокату, поглинаючи тисячі касет. Саме там, серед запилених полиць Video Archives, народився той самий стиль — рваний, кривавий, дотепний і такий, що нескінченно цитує чужі фільми. Юність режисера стала його справжньою кіношколою: без дипломів, без зв’язків, лише одержимість екраном і готовність перетворити кожен переглянутий кадр на власну мову.
Він виріс без батька, під наглядом матері-медсестри та вітчима-музиканта, дивився «Визволення» і «Пізнання плоті» задовго до того, як ровесники дізналися слово «рейтинг». До двадцяти двох років Тарантіно вже писав сценарії, знімав аматорське кіно на 16-міліметрову плівку і сперечався з клієнтами про те, чому Браян Де Пальма крутіший за Спілберга. Усе, що пізніше вибухнуло в «Скажених псах» і «Кримінальному чтиві», народилося саме тоді — у юності, сповненій відмов, нічних переглядів і впертості.
Народження і перші роки: ім’я з вестерну та переїзд до Каліфорнії
Квентін Джером Тарантіно з’явився на світ 27 березня 1963 року в Ноксвіллі, штат Теннессі. Матері, Конні Макг’ю, було лише шістнадцять. Батько, актор і музикант італійського походження Тоні Тарантіно, пішов ще до народження сина. Конні назвала хлопчика на честь персонажа серіалу «Димок зі ствола» — Квінта Аспера у виконанні Берта Рейнольдса. Пізніше вона казала, що ім’я звучало сильно і трохи дико, як сам характер майбутнього режисера.
Коли Квентіну виповнилося два роки, мати перевезла його на південь Лос-Анджелеса — спочатку в Торренс, потім у Гарбор-Сіті. Там вона вийшла заміж за музиканта Курта Заступила, який усиновив хлопчика. Вітчим став тією чоловічою фігурою, яка водила дитину в кіно. Сім’я жила скромно: Конні працювала медсестрою і фармакологом, Курт грав у нічних клубах. Маленький Квентін часто залишався сам і годинами дивився телевізор. Серіали, старі вестерни, комедії — усе йшло в справу.
У вісім років батьки розлучилися. Квентін залишився з матір’ю. Саме в цей період кіно остаточно захопило його. Сім’я ходила в кінотеатри майже щотижня, і вікові обмеження нікого не бентежили. У шість років він уже бачив «Дику банду» Сема Пекінпи, у вісім — «Пізнання плоті» Майка Ніколса, у дев’ять — «Визволення» Джона Бурмана. Улюбленим фільмом дитинства залишався «Ебботт і Костелло зустрічають Франкенштейна». Мати пізніше пояснювала свою позицію просто: справжні новини страшніші за будь-яке кіно. Реальні злочинці, про яких говорили по місцевому телебаченню, лякали хлопчика набагато сильніше, ніж вампіри чи гангстери на екрані.
Саме ця рання щеплення жорсткого кіно зробила Тарантіно несприйнятливим до цензури. Він ріс, розуміючи, що насильство на екрані — це історія, а не життя.
Школа, яку він ненавидів, і рішення кинути все
Школа стала для Квентіна справжнім випробуванням. Він навчався в середній школі Narbonne у Гарбор-Сіті та в християнській приватній школі. Предмети, що вимагали усидливості, давалися важко. Історія подобалася — вона була схожа на кіно. Математика і правопис викликали відторгнення. Хлопчик почав прогулювати. До п’ятнадцяти років він уже майже не з’являвся на уроках. Мати дізналася про це, коли школа зателефонувала додому. Після довгих розмов Конні погодилася: син може піти, але лише якщо знайде роботу. Вона хотіла, щоб він зрозумів ціну життя без освіти.
У п’ятнадцять років Тарантіно офіційно кинув школу. Рішення виявилося поворотним. Він не збирався ставати «загубленим» підлітком. Він уже знав, чим хоче займатися — кіно. Просто шлях до нього лежав не через коледж, а через квиткову касу і полиці з касетами.
Порнотеатр, акторські курси і перші спроби увійти в професію
Першою роботою став кінотеатр у Торренсі, де показували фільми «для дорослих». Квентін перевіряв квитки. Мати знала, що син працює в кінотеатрі, але не здогадувалася про зміст репертуару. Сам Тарантіно пізніше зізнавався: порно його не цікавило. Йому подобалося справжнє кіно — те, яке розповідає історії. Гроші він витрачав на курси акторської майстерності Джеймса Беста. Там він познайомився з майбутніми друзями і співавторами, зокрема з Крейгом Гемманном.
Він навіть підробив резюме, вказавши ролі в «Світанку мерців» Ромеро і «Королі Лірі» Годара. Ніхто в Голлівуді, міркував він, усе одно не перевіряв. Ролі не діставалися. Зате на курсах він навчився відчувати діалог, ритм сцени і те, як актор тримає паузу. Ці уроки пізніше ляжуть в основу його фірмових розмов про гамбургери і масаж ніг.
У двадцять два роки Тарантіно влаштувався в Video Archives на Мангеттен-Біч. Магазин належав Лансу Лоусону і вважався раєм для кіноманів. Тут були не лише блокбастери, а й рідкісні європейські фільми, блексплуатація, спагеті-вестерни, японське кіно. Квентін працював там близько п’яти років. За його власними словами, це була найкраща робота в житті до режисури.
Саме в Video Archives він зустрів Роджера Евері. Двоє молодих людей годинами обговорювали фільми, рекомендували клієнтам рідкості і писали власні сценарії в перервах. Евері пізніше стане співавтором «Кримінального чтива». Магазин став для Тарантіно справжнім університетом. Він вивчав смаки глядачів, запам’ятовував, які касети беруть частіше, і розумів, як працює жанр зсередини. Коли магазин закрився 1995 року, Тарантіно викупив майже всю колекцію — близько восьми тисяч касет — і відтворив полиці в себе вдома.
Перший фільм, який майже згорів, і сценарії, що змінили все
У середині вісімдесятих Тарантіно разом із Крейгом Гемманном почав знімати аматорську комедію «День народження мого найкращого друга». Бюджет — близько п’яти тисяч доларів. Знімали на 16-міліметрову плівку, яку вдалося позичити в режисера Фреда Олена Рея. Зйомки розтягнулися на кілька років. Тарантіно грав діджея Кларенса, Гемманн — його друга Міккі. Фільм мав тривати близько сімдесяти хвилин, але зрештою залишилося лише тридцять шість. Частину матеріалу втратили в лабораторії. Пізніше навколо цієї історії виріс міф про пожежу. Сам режисер зізнавався, що йому просто не сподобався результат, і він волів залишити лише найкращі сцени.
Попри незавершеність, у цьому фільмі вже чути майбутні інтонації: довгі діалоги, відсилання до Елвіса, чорний гумор. Деякі репліки пізніше перекочували в «Справжнє кохання». Паралельно Тарантіно писав «Справжнє кохання» і «Природжених убивць». 1990 року він продав «Справжнє кохання» за п’ятдесят тисяч доларів. Ці гроші стали стартовим капіталом для «Скажених псів».
| Період | Подія | Значення для кар’єри |
|---|---|---|
| 1963–1965 | Народження і переїзд до Лос-Анджелеса | Формування середовища, де кіно — щоденна звичка |
| 1978 | Ухід зі школи в 15 років | Звільнення часу для роботи і кіно |
| 1985–1990 | Робота в Video Archives | Кіноосвіта, знайомство з Евері, написання сценаріїв |
| 1984–1987 | Зйомки «Дня народження мого найкращого друга» | Перший режисерський досвід, перші помилки і знахідки |
Дані зібрано на основі біографічних матеріалів із сайтів Wikipedia і tarantino.info.
Юність Тарантіно — це не романтична історія «з бруду в князі». Це наполеглива праця людини, яка перетворила свою одержимість на професію.
Він не ходив до кіношколи. Він ходив у кіно. Щодня. І коли на початку дев’яностих «Скажені пси» вибухнули на Санденсі, світ побачив не вундеркінда, а людину, яка двадцять років готувалася до цього моменту. Юність Квентіна Тарантіно досі залишається найсильнішим аргументом у суперечці про те, чи можна стати великим режисером без формальної освіти. Можна. Якщо дивитися фільми так, ніби від цього залежить життя.
