У березні 2022 року в тихій Бородянці під Києвом розгорнулася одна з найцинічніших історій цієї війни. Людина в російській військовій формі, який назвався полковником, запевняв сотні переляканих людей — літніх пацієнтів, лежачих хворих, дітей та персонал інтернату, — що прийшов їх «визволяти». Він обіцяв безпеку, якщо ніхто не покине територію. Через кілька днів ця ж людина перетворила інтернат на вогневу точку, розмістила там «Гради» та самохідні гармати, замінувала підходи й використовувала мирних жителів як живий щит. Його ім’я — Данило Мартинов. Український суд пізніше визнав його дії військовим злочином і заочно засудив до 11 років позбавлення волі.
Мартинов пройшов шлях від бійця елітного підрозділу ФСБ «Альфа» до найближчого силовика Рамзана Кадирова й радника голови російського МНС. Його кар’єра — це історія лояльності системі, яка понад усе цінує відданість. Але в Бородянці ця відданість обернулася прямим зрадництвом: людина, яку тренували захищати, стала тим, хто свідомо наражав на небезпеку найбеззахисніших. Судові матеріали, свідчення очевидців і голосові повідомлення, що потрапили до рук журналістів, малюють картину холодного, методичного цинізму.
Сьогодні, у 2026 році, Мартинов продовжує сходження кар’єрними сходами в Росії — вже в званні генерал-майора, з новими нагородами та публічними виступами в регіонах. Українське правосуддя чекає на його арешт. Історія цієї людини — не просто біографія чергового силовика. Це історія про те, як легко професіонал спецслужб може перетворитися на зрадника довіри цілої спільноти й які наслідки це має для сотень доль.
Ранні роки та дорога в «Альфу»
Данило Васильович Мартинов народився 19 березня 1983 року в Москві. Після школи він обрав шлях військового й закінчив Голіцинський прикордонний інститут ФСБ. Майстер спорту з рукопашного бою, снайпер — такі якості швидко відкрили двері в елітний підрозділ Центру спеціального призначення ФСБ, групу «Альфа». Вісім років служби в «Альфі» у 2000-х роках минули переважно на Північному Кавказі. Саме тоді, під час одного з відряджень до Чечні приблизно 2005 року, молодий офіцер познайомився з Рамзаном Кадировим.
Знайомство виявилося доленосним. Кадиров, який уже тоді будував свою силову вертикаль, побачив у російському спецпризначенці цінного союзника — людину без місцевих кланових зв’язків, але з професійними навичками та готовністю до лояльності. Після звільнення з «Альфи» Мартинов отримав пропозицію, від якої не відмовився: у 2012–2013 роках він став помічником голови Чечні з силового блоку. Завдання було конкретним — готувати та тренувати особисту охорону Кадирова, створювати й удосконалювати чеченські спецпідрозділи.
У 2015 році Мартинов особисто презентував міністру оборони Сергію Шойгу проєкт «Російського університету спецназу» в Гудермесі. Він же займався навчанням чеченських поліцейських та інструкторів. У лютому 2017 року Кадиров публічно привітав його з призначенням заступником начальника управління Росгвардії по Чеченській Республіці. У тій самій промові глава Чечні назвав Мартинова «найвідданішим патріотом свого народу» й пообіцяв, що «управління Росгвардії Росії та верховний головнокомандувач пишатимуться вами».
Ключові етапи кар’єри Данила Мартинова
| Рік | Посада / подія | Контекст і наслідки |
| 2005–2013 | Служба в групі «Альфа» ФСБ | Антитерористичні операції на Кавказі, знайомство з Кадировим |
| 2013–2017 | Помічник Кадирова з силового блоку | Тренування охорони, створення чеченських спецпідрозділів, презентація університету спецназу Шойгу |
| 2017–2022 | Заступник начальника Росгвардії по Чечні | Курування силовиків республіки, санкції США з 2020 року за порушення прав людини |
| Лютий–березень 2022 | Командир чеченських підрозділів під Києвом | Голосові повідомлення з Кадировим, захоплення Бородянського інтернату |
| Червень 2022 – дотепер | Радник глави МНС Росії (з 2024–2025 — генерал-майор) | Публічні місії, включно з Туреччиною-2023; продовжує кар’єру в Росії |
Мартинов — не просто виконавець. Він був одним з архітекторів чеченської силової машини Кадирова — тієї самої, яку згодом кинули на українські міста.
Підготовка до війни та перші дні вторгнення
26 лютого 2022 року, за два дні до початку повномасштабного вторгнення, у розпорядженні BBC опинилися голосові повідомлення між людиною з голосом Рамзана Кадирова та людиною з голосом Данила Мартинова. Мартинов доповідав про готовність: вивчили маршрути, відпрацювали взаємодію зі спецпідрозділами, везуть детальні карти й схеми. В іншому повідомленні він дякував «старшому брату» й обіцяв «налаштувати музику» в районі Майдану чи Хрещатика.
Кадиров публічно хвалив «дорогого брата Данила Мартинова» за зачистки в Попасній та інших населених пунктах. Але справжня відомість прийшла пізніше — після подій у Бородянці.
Бородянка: зрадництво під прапором «визволення»
5 березня 2022 року загін кадировців під особистим командуванням Мартинова увірвався в Бородянський психоневрологічний інтернат. У закладі перебувало близько 350 постійних пацієнтів — переважно літні та тяжкохворі, плюс понад 60 людей, евакуйованих з іншого інтернату, включно з дітьми. Сюди ж прийшли місцеві жителі. Усього — майже 500 осіб.
За свідченнями директорки інтернату Марини Ганицької, які лягли в основу судової справи, події розвивалися так: спочатку навколо території з’явилися міни та окопи. 6 березня ворота виламали, на територію заїхала техніка, увійшло близько 80 військових. Усіх вивели на вулицю — навіть тих, хто не міг ходити. Почалися обшуки, погрози. Мартинов особисто контролював усе, що відбувалося. Його накази кадировці виконували беззаперечно.
Він заявив, що «не воюють проти цивільних» і прийшли їх «визволяти». Щоб залишитися живими, людям заборонили покидати територію — інакше це розцінять як диверсію й по них відкриють вогонь. Потім Мартинов організував зйомку відео: жителів і директорку змусили дякувати Володимиру Путіну за «визволення» і за те, що вони живі.
Паралельно на території інтернату розмістили самохідні артилерійські установки та реактивні системи залпового вогню «Град». З них обстрілювали близькі села. Підходи замінували. Інтернат перетворили на повноцінну вогневу позицію, а людей — на живий щит. Це пряме порушення Женевських конвенцій, які забороняють використовувати цивільне населення для захисту військових об’єктів.
Коли українські сили почали визволення громади, рештки загону разом з Мартиновим втекли до Росії. Поранених бойовиків і частину техніки залишили. Після повернення персонал побачив розгром: розкидані речі, фекалії, вкрадені ноутбуки з бухгалтерії.
Перелік основних злочинів, інкримінованих Мартинову судом:
- Захоплення та утримання в заручниках близько 500 мирних жителів, включно з дітьми, лежачими хворими та літніми.
- Використання цивільного об’єкта та людей як живого щита.
- Розміщення важкої артилерії та РСЗО на території інтернату з подальшим обстрілом населених пунктів.
- Примушення до запису пропагандистського відео під погрозою.
- Систематичні погрози, залякування, обшуки та жорстоке поводження з цивільними (вибивання дверей, залякування дітей, роздягання людей на морозі, погрози стратою та «відправки в коробці президенту України»).
Бородянський районний суд 12–20 вересня 2024 року визнав Мартинова винним за частиною 1 статті 438 Кримінального кодексу України (порушення законів і звичаїв війни, жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням). Вирок — 11 років позбавлення волі. Строк обчислюється з моменту фактичного затримання. Україна домагається екстрадиції, але Росія її не видає.
Після Бородянки: кар’єрний реванш і нова роль
Уже в червні 2022 року Мартинов отримав посаду радника голови МНС Росії Олександра Куренкова. У лютому 2023-го він очолив російську групу «рятувальників», відправлену до Туреччини після руйнівного землетрусу. Українські спецслужби тоді зазначали: офіційна місія могла слугувати прикриттям для інших завдань — наприклад, пошуку та усунення чеченських опозиціонерів, які перебувають у Туреччині.
До 2025–2026 років Мартинов уже генерал-майор. Він вручає нагороди, передає техніку пожежним частинам у Ненецькому окрузі, бере участь у нарадах щодо прикордонних питань у Брянській області, керує науковими експериментами з відбору силовиків. Система, якій він вірно служив, продовжує його просувати.
Чому саме «зрадник»
Мартинов не просто воював. Він свідомо обманув людей, які повірили його словам про «визволення». Він використав їхні тіла як броню для своєї техніки. Він змусив їх публічно дякувати тому, чия армія зруйнувала їхнє життя. Це не військова необхідність — це зрада найелементарнішої людської довіри.
В історії війн такі постаті з’являються регулярно: професіонали, для яких наказ і лояльність понад усе. Мартинов — яскравий приклад того, як людина з елітною підготовкою та досвідом «боротьби з тероризмом» легко перейшла до терористичних методів проти беззахисних. Його історія показує, наскільки тонка грань між «силовиком» і військовим злочинцем, коли система заохочує відданість будь-якою ціною.
Українське правосуддя продовжує роботу. Міжнародні механізми — також. Але поки Мартинов залишається на свободі й навіть отримує нові зірки на погони. Для сотень людей, які пережили ті дні в Бородянці, його ім’я назавжди залишиться символом зрадництва — обіцянки, яка обернулася мінними полями, «Градами» у дворі та вимушеною подякою на камеру.
Ця історія не завершена. І поки існує запит на правду та справедливість, імена таких людей лунатимуть — не як героїв, а як тих, хто зрадив найцінніше, що є в людини: довіру беззахисних.
