Американський скрипаль Джошуа Белл з дитинства перетворював звичайні гумки на музику, а нині керує одним із найвідоміших камерних оркестрів світу. Його кар’єра триває майже сорок п’ять років: він записав понад сорок альбомів, здобув «Греммі» та почесний титул CBE від короля Чарльза III. Найвідоміший епізод його біографії — експеримент 2007 року у вашингтонському метро, коли геній з інструментом вартістю чотири мільйони доларів майже ніхто не помітив.
Цей музикант поєднує віртуозну техніку з глибокою емоційністю, виконує і класику, і саундтреки, співпрацює з поп-зірками і водночас навчає молодих виконавців. Його скрипка Gibson ex-Huberman 1713 року має власну драматичну історію, пов’язану з Голокостом і порятунком музикантів.
Джошуа Девід Белл народився 9 грудня 1967 року в Блумінгтоні, штат Індіана. Батько Алан був психологом і працював в Інституті Кінсі, мати Ширлі займалася терапією. У сім’ї лунала музика: мама грала на фортепіано, а маленький Джошуа якось натягнув гумки на ручки комода і почав вищипувати знайомі мелодії. Батьки одразу зрозуміли, що це не випадковість, і купили йому першу скрипку, коли хлопчикові було лише чотири роки.
До дванадцяти років він навчався в різних педагогів, встигав грати в теніс (навіть посів четверте місце на національному турнірі) і захоплювався комп’ютерними іграми. Усе змінилося після зустрічі з Джозефом Гінгольдом — легендарним скрипалем, учнем Ежена Ізаї. Гінгольд став для Белла справжнім наставником і майже дідом. Саме під його впливом техніка і музикальність юнака злетіли всього за один рік.
Перші великі сцени та стрімкий злет
У чотирнадцять років Джошуа Белл уже стояв перед Філадельфійським оркестром під диригуванням Ріккардо Муті. Це був наймолодший соліст в історії колективу. За три роки — дебют у Карнегі-холі з Симфонічним оркестром Сент-Луїса. У вісімнадцять він підписав контракт із Decca і отримав грант Евері Фішера. На момент отримання Artist Diploma в Університеті Індіани 1989 року за плечима вже були світові гастролі та перші записи.
Його гра завжди вирізнялася особливою теплотою звуку та природністю фразування. Критики зазначали, що Белл не просто віртуоз, а справжній оповідач. Він записував концерти Бруха і Мендельсона з Невіллом Маррінером, пізніше перейшов на Sony Classical і випустив понад сорок дисків. Серед них — «Romance of the Violin», що став класичним альбомом року за версією Billboard, і прем’єрний запис Концерту Ніколаса Мо, написаного спеціально для нього. За цю роботу Белл отримав «Греммі».
Окремий розділ — саундтрек до фільму «Червона скрипка». Джон Корільяно створив музику, а Белл виконав усі скрипкові соло. Композитор здобув «Оскар» і відкрито казав, що без гри Белла картина не стала б такою сильною. Пізніше скрипаль з’являвся в серіалі «Моцарт у джунглях», грав на «Вулиці Сезам» і навіть записав трек зі Скарлетт Йоганссон для документального фільму, номінованого на «Оскар».
Скрипка з непростою долею
З 2001 року Джошуа Белл грає на інструменті, який сам по собі вартий окремої книги. Gibson ex-Huberman — скрипка Антоніо Страдіварі 1713 року, створена в «золотий період» майстра. До Белла нею володів великий польський скрипаль Броніслав Губерман. Саме на кошти від концертів, де звучав цей інструмент, Губерман вивозив єврейських музикантів з Європи напередодні Голокосту і створював Палестинський симфонічний оркестр, що згодом став Ізраїльським філармонічним.
Скрипку крали двічі. 1936 року її викрали з гримерної кімнати Карнегі-холу, поки Губерман грав на іншій. П’ятдесят років інструмент провів у руках музиканта Джуліана Альтмана, який покрив його чорним кремом для взуття. Лише перед смертю Альтман зізнався дружині. Після реставрації скрипка потрапила до Норберта Брейніна, а 2001 року Белл побачив її в лондонському магазині. Він був готовий продати свою попередню Страдіварі, аби лише врятувати інструмент від приватної колекції. Сьогодні вартість скрипки оцінюють уже більш ніж у десять мільйонів доларів, але для Белла важливіший її «шоколадний» звук — глибокий, потужний і водночас солодкий.
Експеримент, який змусив замислитися весь світ
12 січня 2007 року Джошуа Белл у бейсболці та джинсах став біля входу на станцію метро L’Enfant Plaza у Вашингтоні. У руках — та сама Страдіварі. Він грав Баха, Шуберта та інші шедеври майже сорок п’ять хвилин у годину пік. Повз пройшли 1097 осіб. Зупинилися семеро. Впізнав його лише один. До капелюха впало 32 долари 17 центів.
Журналіст The Washington Post Джин Вайнгартен задумав цей експеримент як перевірку: чи помічаємо ми красу, коли вона з’являється без афіші й у незручний час. Стаття отримала Пулітцерівську премію. Сам Белл потім зізнавався, що почувався дивно — звиклий до овацій, він раптом зіткнувся з повною байдужістю. Цей випадок надихнув дитячу книгу «Людина зі скрипкою» і документальний фільм. А для багатьох став нагадуванням: мистецтво потребує уваги, а не лише грошей і гарної зали.
Диригентська кар’єра та Academy of St Martin in the Fields
2011 року Белл став музичним директором легендарної Academy of St Martin in the Fields, змінивши сера Невілла Маррінера. Він диригує стоячи серед музикантів, часто зі скрипкою в руках, перетворюючи оркестр на великий камерний ансамбль. Контракт продовжували кілька разів, зараз він діє до сезону 2027–28. Разом вони записали симфонії Бетховена, які очолили Billboard Classical Chart, «Шотландську фантазію» Бруха (номінація на «Греммі») та багато іншого.
2025 року король Чарльз III присвоїв Беллу почесний титул Commander of the Most Excellent Order of the British Empire за заслуги в музиці. Паралельно він працює головним запрошеним диригентом New Jersey Symphony і заснував Chamber Orchestra of America, щоб підтримувати молодих виконавців.
| Рік | Подія | Значення |
|---|---|---|
| 1981 | Дебют з Філадельфійським оркестром | Наймолодший соліст в історії оркестру |
| 2007 | Премія Евері Фішера та експеримент у метро | Найвища нагорода США для виконавців + світовий резонанс |
| 2011 | Музичний директор ASMF | Початок нової диригентської глави |
| 2025 | Почесний CBE | Визнання королівським двором Великої Британії |
Дані зібрано за матеріалами офіційного сайту музиканта та енциклопедії Britannica.
Особисте життя і те, що залишається за лаштунками
У Белла троє синів від попередніх стосунків: Йозеф (названий на честь Гінгольда) і близнюки Бенджамін і Семюел. 2019 року він одружився з оперною співачкою Ларисою Мартінес. Вони живуть між Мангеттеном і будинком у Маунт-Кіско. Під час пандемії Белл записав спеціальний концерт «At Home with Music» просто вдома, де разом із дружиною та синами грав Мендельсона, Бетховена і Бернстайна.
Він досі любить теніс і комп’ютерні ігри, зізнається, що іноді відкладає подячні листи, але ніколи — музику. За його словами, грати — це питання життя і смерті. І коли він виходить на сцену зі своєю Страдіварі, здається, що весь зал на кілька хвилин забуває про метушню і просто слухає.
Джошуа Белл продовжує гастролювати світом, відкривати забуті концерти (нещодавно — Концерт Томаса де Гартманна) і нагадувати, що справжня музика живе не лише в концертних залах. Вона може з’явитися в метро, у домашній вітальні чи в шкільному класі. Головне — зупинитися і почути.
