Густав Клімт перетворив золото на мову бажання і створив образи, які досі змушують зупинятися перед музейними вітринами. Його «Поцілунок» і портрети віденських красунь стали символами цілої епохи, а особисте життя художника сповнене таємниць, які досі обговорюють мистецтвознавці.
Він ніколи не писав автопортретів, натомість залишив тисячі малюнків оголених жінок і визнав щонайменше трьох позашлюбних дітей. У його майстерні водночас жили до десяти кішок, а сам майстер ходив у довгому кафтані, часто без нижньої білизни.
Золота фаза творчості Клімта народилася після поїздки до Равенни, а його «факультетські картини» спровокували один із найгучніших скандалів в історії австрійського мистецтва і згодом згоріли у вогні 1945 року.
Віденське повітря кінця XIX століття пахло кавою, віденськими вальсами і передчуттям змін. У цьому місті 14 липня 1862 року в бідному передмісті Баумгартен народився другий із семи дітей гравера по золоту Ернста Клімта та Анни, яка мріяла про сцену. Сім’я постійно переїжджала, грошей бракувало, але вже у чотирнадцять років Густав отримав стипендію до Школи прикладного мистецтва. Там він навчався архітектурного живопису, копіював старих майстрів і разом із братом Ернстом та другом Францом Матчем відкрив майстерню, яка швидко отримала замовлення на розписи театрів і музеїв.
Імператор Франц Йосиф особисто нагородив молодого художника за роботи в Бургтеатрі. Здавалося, перед Клімтом відкрита гладка академічна кар’єра. Але 1892 року померли батько і улюблений брат Ернст. Ця подвійна втрата зламала звичний світ. Художник занурився у тривалу кризу, з якої вийшов уже іншою людиною — тією, хто більше не хотів догоджати смакам двору.
Сецесіон і бунт проти академізму
1897 року Клімт разом із групою однодумців залишив консервативне Товариство художників і заснував Віденський сецесіон. Він став першим головою об’єднання, чий девіз звучав: «Кожній епосі — своє мистецтво, мистецтву — свобода». Сецесіон влаштовував власні виставки, видавав журнал «Ver Sacrum» і збудував будівлю із золотим куполом із лаврового листя.
Найгучнішим проєктом стала чотирнадцята виставка 1902 року, присвячена Бетховену. Клімт створив для неї гігантський «Бетховенський фриз» — алегорію боротьби людства за щастя. Там уже з’являються золоті орнаменти, оголені тіла і символи, які пізніше стануть його візитівкою. Фриз зберігся і сьогодні вважається одним із головних скарбів будівлі Сецесіону.
Клімт не прагнув подобатися всім. Напис на картині «Nuda Veritas» 1899 року цитує Шиллера: «Якщо не можеш догодити всім своїм ділом і мистецтвом — догодь небагатьом. Догодити багатьом — погано».
Золота фаза і візантійські мозаїки
Переломним став 1903 рік. Клімт двічі їздив до Італії і в Равенні побачив візантійські мозаїки базиліки Сан-Вітале. Плоскі золоті поверхні, відсутність перспективи, сяйво смальти справили на нього приголомшливе враження. Повернувшись, він почав активно використовувати сусальне золото, срібло і платину.
Так народилася знаменита «золота фаза». Картини цього періоду — «Юдиф I», «Даная», «Портрет Аделі Блох-Бауер I» і, звісно, «Поцілунок» — ніби ікони нового часу. Обличчя і руки написані реалістично, а одяг і тло перетворюються на блискучі орнаменти з прямокутників, спіралей і очей.
«Поцілунок» (1907–1908) Клімт писав у той момент, коли його критикували за попередні роботи. Пара в золотому вбранні стоїть на краю квітучого урвища на тлі космічного золотого туману. Чоловік вкритий прямокутними візерунками, жінка — колами. Багато мистецтвознавців вбачають у цьому поєднання чоловічого і жіночого начал. Картину купив Бельведер ще до повного завершення за рекордні 25 тисяч крон. Сьогодні вона залишається найвпізнаванішою роботою художника.
Скандал із факультетськими картинами
1894 року Клімту замовили три стельові картини для Великої зали Віденського університету — «Філософію», «Медицину» і «Юриспруденцію». Коли 1900 року він показав «Філософію» на виставці Сецесіону, вибухнув скандал. Професори звинуватили художника в порнографії і песимізмі. Оголені тіла, темні алегорії, відсутність звичного пафосу науки викликали бурю.
Клімт повернув аванс у 60 тисяч крон і відмовився від подальшої роботи з державою. Картини зрештою опинилися у колекціонера Августа Ледерера. У роки Другої світової війни їх конфіскували нацисти, а 8 травня 1945 року есесівці спалили замок Іммендорф, де зберігалися ці та ще тринадцять робіт Клімта. Від «факультетських картин» залишилися лише чорно-білі фотографії і один кольоровий знімок фрагмента «Медицини».
Жінки, діти та Емілія Фльоге
Клімт ніколи не був одружений. Його постійною супутницею протягом майже тридцяти років залишалася модельєрка Емілія Фльоге — сестра дружини покійного брата. Вони проводили літо на Аттерзе, разом подорожували, але так і не оселилися під одним дахом. Листи Клімта до неї сухі і ділові, хоча збереглося понад чотириста листівок.
Водночас художник мав чимало зв’язків із натурницями. Офіційно він визнав трьох дітей: Густава від Марії Учицької і двох синів (Густава та Отто) від Марії Циммерман. Після смерті художника оголосилися ще претенденти, і за різними оцінками йшлося про чотирнадцять дітей. Клімт фінансово підтримував визнаних синів, але в повсякденному житті тримав дистанцію.
У майстерні на Йозефштедтерштрассе водночас жили вісім-десять кішок. Критик Артур Рёсслер згадував, як тварини носилися по ескізах, м’яли і рвали папір. На запитання, чому господар це терпить, Клімт спокійно відповів: «Вони мнуть і рвуть аркуші, але зате мочаться на інші — а це найкращий фіксатив». Історики сумніваються в буквальності цієї фрази, але любов художника до кішок підтверджена фотографіями. Найвідоміша — знімок Моріца Нера 1911–1912 років, де Клімт у кафтані тримає на руках улюбленицю на прізвисько Катце.
Пізні роки та рекорди аукціонів
Після 1910 року золото поступово зникає з палітри. Клімт пише вільніші, експресивніші портрети і пейзажі Аттерзе. У січні 1918 року він переніс інсульт, був частково паралізований, а в лікарні підхопив запалення легень. 6 лютого 1918 року художник помер у віці п’ятдесяти п’яти років. Його поховали на Гітцінзькому кладовищі у Відні.
Сьогодні роботи Клімта б’ють рекорди. 2006 року «Портрет Аделі Блох-Бауер I» пішов за 135 мільйонів доларів. У 2023-му «Дама з віялом» коштувала 108,4 мільйона. А в листопаді 2025 року «Портрет Елізабет Ледерер» (1914–1916) встановив абсолютний рекорд для сучасного мистецтва на відкритих торгах — 236,4 мільйона доларів на Sotheby’s. Картина належала родині головних меценатів Клімта і дивом пережила війну.
| Робота | Рік створення | Ціна продажу | Рік продажу |
|---|---|---|---|
| Портрет Аделі Блох-Бауер I | 1907 | 135 млн доларів | 2006 |
| Дама з віялом | 1917–1918 | 108,4 млн доларів | 2023 |
| Портрет Елізабет Ледерер | 1914–1916 | 236,4 млн доларів | 2025 |
Дані аукціонних домів Christie’s і Sotheby’s, а також матеріали Österreichische Galerie Belvedere.
Клімт залишив після себе близько двохсот п’ятдесяти картин і тисячі малюнків. Багато робіт загинули під час війни, інші повернулися спадкоємцям після довгих судових процесів. Його золоті полотна продовжують мандрувати виставками світу, а копії «Поцілунку» можна зустріти на кухлях, шарфах і навіть в аніме. Художник, який ненавидів розповідати про себе, зрештою розповів про свою епоху більше, ніж будь-який мемуарист.
