Жорж Шарль Дантес смертельно поранив Олександра Сергійовича Пушкіна на дуелі 27 січня 1837 року за старим стилем (8 лютого за новим) на Чорній річці під Петербургом. Куля влучила в правий бік живота, роздробила кістки таза і спричинила тяжку інфекцію. Через сорок шість годин, 29 січня (10 лютого) о 14:45, поет помер у своїй квартирі на Мойці, 12.
Офіційна і найбільш підтверджена версія спирається на свідчення секундантів, лікарські щоденники та судові матеріали: це був поєдинок честі, спровокований анонімними пасквілями та залицяннями Дантеса до Наталії Гончарової. Альтернативні теорії про змову двору чи найманого стрільця лишаються на рівні припущень і не мають прямих документальних доказів.
Дантеса після суду розжалували й вислали з Росії. Він прожив довге життя у Франції, зробив політичну кар’єру і помер 1895 року у віці вісімдесяти трьох років, так і не висловивши публічного каяття.
Як спалахнув конфлікт: пасквілі, плітки та зневажена честь
Восени 1836 року в петербурзькому світі вже пів року ходили чутки про наполегливі залицяння кавалергардського поручика Жоржа Дантеса до Наталії Миколаївни. Француз, прийомний син голландського посланця барона Луї Геккерна, з’явився в столиці 1834 року і швидко здобув прихильність імператриці Олександри Федорівни. Високий, білявий, з бездоганними манерами, він сяяв на балах і, за свідченнями сучасників, не приховував інтересу до дружини поета.
4 листопада 1836 року Пушкін отримав поштою три примірники анонімного «патента на звання рогоносця». У тексті його називали коад’ютором «ордена рогоносців» і прозоро натякали на зв’язок дружини з Дантесом, а іноді й із самим імператором. Поет миттєво пов’язав послання з родиною Геккернів і того ж дня надіслав виклик.
Конфлікт вдалося тимчасово погасити: Дантес зробив пропозицію сестрі Наталії — Катерині Гончаровій. Весілля відбулося 10 січня 1837 року (22 січня за новим стилем). Пушкін відкликав виклик, але напруга не зникла. Дантес і далі з’являвся поруч із Наталією, а світські пліткарі лише підігрівали атмосферу.
7 лютого 1837 року Пушкін надіслав барону Геккерну різкого листа, у якому відмовляв йому та прийомному синові від дому і називав їхню поведінку підлою. Відповідь надійшла швидко: віконт д’Аршіак оголосив, що Дантес викликає поета на дуель. Умови склали жорстко й прийняли без обговорення.
Умови поєдинку та фатальний день на Чорній річці
Дуель призначили на 27 січня (8 лютого) близько п’ятої години вечора. Місце — перелісок за Комендантською дачею, сніг по коліно, температура близько мінус десяти. Секундантами стали підполковник Костянтин Данзас (ліцейський товариш Пушкіна) і віконт Олів’є д’Аршіак (співробітник французького посольства).
Правила були смертельними: суперники ставали на відстані двадцяти кроків, бар’єр — десять кроків. Стріляти дозволялося з будь-якої відстані під час руху до бар’єра. Після пострілу місце змінювати не можна. Пістолети — французькі дуельні Le Page калібру дванадцять міліметрів.
Дантес вистрілив першим, не дійшовши одного кроку до бар’єра — з дистанції приблизно одинадцяти кроків. Куля увійшла в правий бік живота Пушкіна, роздробила клубову та крижову кістки й залишилася всередині.
Поет упав, але одразу сказав, що має сили зробити відповідний постріл. Пістолет вислизнув із рук у сніг. Данзас подав другий. Спираючись на ліву руку, Пушкін прицілився й вистрілив. Куля пробила праву руку Дантеса (якою той прикривав груди), вдарилася в металеву ґудзик мундира і продавила два ребра. Француз упав. Пушкін підкинув пістолет і крикнув: «Браво!»
Поранених поклали в сани. Пушкіна везли близько години з зупинками — біль, нудота, втрата свідомості. Додому на Мойку, 12, його внесли на руках близько половини сьомої вечора.
Останні сорок шість годин: біль, лікарі та прощання
Першими оглядали пораненого акушери Карл Задлер і Василь Шольц. Потім прибув лейб-медик Микола Арендт. Домашній лікар Іван Спаський вів щоденник. З полудня наступного дня поруч постійно був Володимир Даль. Кулю не витягали — хірургія черевної порожнини в 1837 році практично не існувала.
Лікування відповідало рівню епохи: опіати від болю, холодне питво, припарки, п’явки (близько п’ятдесяти штук), клізма. Остання, на думку сучасних лікарів, лише погіршила стан при пошкодженні кишечника. Кровотеча становила приблизно два з половиною літри. Надвечір 28 січня пульс упав, почалася гарячка, марення.
Уранці 28 січня Пушкін продиктував короткого листа Дантесу: прощав його і просив передати Катерині, що вона теж помилувана. Через Жуковського та Арендта йшло листування з Миколою I. Імператор обіцяв узяти на себе турботу про дружину й дітей і просив померти християнином. Поет причастився.
29 січня о 14:45 серце зупинилося. Годинник у кабінеті зупинили. Поруч були Наталія, діти, Даль, Данзас, Спаський, Жуковський, Вяземський, Вієльгорський, Катерина Карамзіна.
Сучасний погляд на рану
За висновком лікарів XIX століття та сучасних хірургів, причиною смерті стала комбінація масивної крововтрати, вогнепального остеомієліту кісток таза, газової гангрени та сепсису. Перитоніт (запалення очеревини) також фігурує в діагнозах, хоча Даль сумнівався в його провідній ролі й говорив про флебіт тазових вен. В умовах 1837 року шансів практично не було. Сьогодні, з антибіотиками, лапаротомією та реанімацією, імовірність виживання оцінюють приблизно у вісімдесят відсотків.
Що сталося з Дантесом після пострілу
Полковий суд засудив обох дуелянтів до смертної кари за артикулом Петра I. Оскільки Пушкін уже помер, справу щодо нього припинили. Дантеса, як іноземного підданого, розжалували в рядові, позбавили офіцерських патентів і вислали з Росії під конвоєм жандарма. У березні 1837 року він залишив країну.
Разом із ним виїхала Катерина. У Франції в них народилося четверо дітей. Дружина померла 1843 року від післяпологової гарячки. Дантес зайнявся політикою: став членом Генеральної ради департаменту Верхній Рейн, мером Сульса, депутатом, а за Наполеона III — довічним сенатором і командором ордена Почесного легіону. Після падіння імперії 1870 року відійшов від справ. Помер 2 листопада 1895 року у віці вісімдесяти трьох років в оточенні родини. За спогадами онука, він вважав, що дуель врятувала його від сірої кар’єри провінційного командира полку й відкрила шлях до великих можливостей.
Альтернативні версії: змова, кілер, кіраса
Одразу після загибелі поета з’явилися версії про навмисне вбивство. Одні звинувачували Миколу I і Бенкендорфа, інші — вищий світ, який нібито страждав від гострого пера Пушкіна. Існувала теорія, що на Чорній річці стріляв не Дантес, а професійний стрілець, а француз лише прикривав. Ще одна легенда стверджувала, що під мундиром у Дантеса була кольчуга чи кіраса.
Історики, які працювали з матеріалами слідства та листуванням, ці версії спростовують. Час доби (сутінки) справді незвичний, але пояснювався бажанням уникнути поліції. Кіраса на такій відстані була б непотрібною й помітною. Снайпер не був потрібен: дистанція одинадцять кроків при дуельному пістолеті цілком достатня для точного влучання досвідченому стрільцеві. Дантес неодноразово перемагав у змаганнях зі стрільби по голубах.
Документи показують: дуель відбувалася за жорсткими, але стандартними для того часу правилами. Секунданти підтвердили послідовність пострілів. Судова справа велася відкрито. Немає жодного прямого доказу замовлення чи підміни стрільця.
| Версія | Ключові аргументи прихильників | Контраргументи істориків |
|---|---|---|
| Звичайна дуель честі | Свідчення секундантів, судові протоколи, листування | — |
| Змова двору | Неприязнь Бенкендорфа, цензура, доноси | Немає документів про наказ; імператор допомагав родині |
| Найманий стрілець | Вечірній час, точність влучання | Дистанція достатня; Дантес — досвідчений стрілець |
| Захист кірасою | Легке поранення Дантеса | Ґудзик і рука врятували; кіраса була б помітна |
Дані таблиці зібрано на основі матеріалів Вікіпедії та публікацій «Російської газети».
Що лишилося після пострілу
Смерть Пушкіна сколихнула Петербург. На прощання прийшло близько п’ятдесяти тисяч людей. Лермонтов написав «Смерть поета», де прямо назвав «убивцею» не лише Дантеса, а й «зарозумілих нащадків» — вищий світ. Вірш ходив у списках і коштував авторові заслання.
Наталія Гончарова через сім років вийшла заміж за генерала Петра Ланського. Діти Пушкіна зростали під опікою імператора. Данзас отримав прощення. Барон Геккерн невдовзі теж залишив Росію.
У культурній пам’яті Росії дуель на Чорній річці стала символом зіткнення вільного творчого духу з холодною машиною світських інтриг і станових умовностей. Кожен новий ювілей знову піднімає старі питання, але факти залишаються незмінними: кулю випустив Жорж Дантес, і саме вона обірвала життя найвидатнішого російського поета.
