У ніч на 2 лютого 1959 року на північно-східному схилі гори Холатчахль дев’ять досвідчених туристів з Уральського політехнічного інституту раптово покинули міцний намет, розрізавши його зсередини, і вийшли в сорокаградусний мороз майже без одягу та взуття. Шестеро загинули від переохолодження, троє отримали тяжкі травми, порівнянні з ударом автомобіля. Офіційне розслідування 1959 року назвало причиною «стихійну силу», а повторна перевірка Генпрокуратури у 2020-му вказала на лавину. Наукова модель 2021 року підтвердила можливість сходу невеликої снігової плити, здатної пояснити і пошкодження намету, і внутрішні травми.
Ця історія досі привертає увагу, бо кожне нове дослідження додає деталі, але не закриває всіх питань. Сліди вели вниз по схилу спокійним кроком, речі в наметі залишилися акуратно складеними, а частина одягу згодом опинилася на тілах інших учасників. Перевал, що отримав ім’я керівника групи Ігоря Дятлова, став символом того, як тонка грань між розрахунком і випадковістю може обірвати навіть найпідготовленішу експедицію.
Холодне лютневе повітря Приполярного Уралу ріже обличчя, а вітер зриває з губ будь-які слова. Саме в таких умовах група студентів і випускників УПІ піднімалася до гори Отортен. Маршрут третьої категорії складності затвердили 8 січня 1959 року. До складу увійшли Ігор Дятлов (23 роки, керівник, радіотехнік), Зінаїда Колмогорова (22), Юрій Дорошенко (21), Людмила Дубініна (20), Олександр Колєватов (24), Георгій Кривонищенко (23), Рустем Слободін (23), Микола Тібо-Бриньоль (23) і Семен Золотарьов (38, інструктор турбази). Юрій Юдін зійшов з маршруту 28 січня через біль у нозі й залишився єдиним, хто вижив.
23 січня вони виїхали зі Свердловська. Через Івдель, Віжай і 41-й квартал група вийшла на лижі. 31 січня туристи влаштували лабаз у долині Ауспії, залишивши частину продуктів. 1 лютого піднялися на схил Холатчахль і поставили намет приблизно за 300 метрів від вершини на схилі близько 15–20 градусів. Останні фотографії та записи в щоденниках датовані тим самим днем близько 17 години. Далі — тиша.
Намет знайшли 26 лютого. Він був напівзруйнований, завалений снігом, але всередині лежали рюкзаки, черевики, продукти, пічка, щоденники та фотоапарати — усе за правилами. Розрізи зроблено зсередини ножем. Від намету вниз по схилу тяглися сліди дев’яти людей: хтось у шкарпетках, хтось босоніж, один в одному валенку. Через півтора кілометра, біля самотнього кедра, виявили тіла Кривонищенка і Дорошенка. Вони сиділи біля залишків багаття в нижній білизні. Гілки дерева були обламані на висоті до п’яти метрів — вочевидь, намагалися здобути дрова. Між кедром і наметом лежали Дятлов, Колмогорова і Слободін. Їхні пози свідчили про спробу повернутися до табору.
Чотири останні тіла — Дубініну, Золотарьова, Тібо-Бриньоля і Колєватова — знайшли лише на початку травня в яру під чотириметровим шаром снігу. У двох були множинні переломи ребер без зовнішніх ран, у третього — тяжка черепно-мозкова травма. У Дубініної був відсутній язик, у Золотарьова — очі. Судово-медичні експерти пояснили це роботою води та тварин після смерті. На одязі деяких учасників зафіксували слабку бета-активність, але вона не перевищувала фонових значень і могла з’явитися від промислових забруднень Челябінська-40, де працював Кривонищенко.
Офіційний висновок 1959 року звучав сухо: «стихійна сила, подолати яку туристи були не в змозі». Справу закрили 28 травня. Матеріали частково засекретили, що одразу породило десятки версій. Хтось говорив про мансі, які нібито мстилися за порушення священних місць. Інші згадували випробування ракет чи парашутних мін. З’являлися розповіді про «кульові блискавки», інфразвук від вітру навколо гори і навіть про снігову людину. Кожна версія знаходила своїх прихильників, бо в справі справді залишалися дивності: відсутність явних слідів лавини, спокійний характер слідів, дивні травми.
У 2019 році Генпрокуратура Росії знову відкрила перевірку. Розглядалися три природні сценарії: лавина, снігова плита та ураганний вітер. У липні 2020 року заступник прокурора Уральського федерального округу Андрій Куряков заявив, що найімовірнішою причиною стала лавина. Туристи розрізали намет, щоб швидше вибратися, спустилися до лісу, намагалися розпалити вогонь і повернутися по речі, але замерзли. Наукова робота, опублікована 2021 року в журналі Communications Earth & Environment групою вчених з EPFL та ETH Zürich, підкріпила цю версію. Моделювання показало: навіть невелика снігова плита завтовшки близько півметра, що зійшла з відносно пологого схилу за певних умов температури та вітру, могла пошкодити намет і завдати травм, що відповідають знайденим.
Критики лавинної теорії нагадують: схил у місці стоянки недостатньо крутий, слідів лавини не зафіксували, а досвідчений Дятлов навряд чи поставив би табір у небезпечній зоні. Прихильники відповідають, що взимку 1959 року на Уралі стояли аномальні морози та сильні вітри, які могли створити умови для «відкладеної» плити. Катабатичний вітер — холодний потік, що стрімко скочується зі схилу, — теж залишається серед можливих тригерів. Він здатний за секунди зробити намет непридатним для життя і змусити людей бігти вниз, до межі лісу.
За моїм досвідом вивчення матеріалів справи та сучасних експедицій на перевал, найсильніше враження справляє не містика, а людський чинник. Група діяла раціонально до останнього. Двоє біля кедра намагалися розпалити вогонь. Троє пішли назад до намету. Четверо в яру спорудили снігове укриття і переодягли речі з уже загиблих товаришів. Це не паніка натовпу, а відчайдушна, але осмислена боротьба за життя в умовах, де будь-яка помилка стає фатальною.
Сьогодні на перевалі Дятлова стоїть пам’ятна табличка. Кожної зими туди приїжджають туристи, дослідники і просто допитливі. Метеостанції фіксують ті самі вітри та температури, що й у 1959-му. Лавини тут справді трапляються, хоча й рідко. Наукові моделі стають точнішими, архіви відкривають нові сторінки, але ніч з 1 на 2 лютого і досі зберігає тишу, яку неможливо до кінця розшифрувати. Саме ця незавершеність і робить історію живою — вона продовжує ставити запитання кожному, хто колись почув про дев’ятьох лижників на схилі Холатчахль.
