Сергій Олексійович Семочко народився 1 листопада 1972 року в Ялті та пройшов шлях від офіцера щойно створеної Служби безпеки України до першого заступника голови Служби зовнішньої розвідки. Його історія — це не просто біографія силовика, а відображення цілої епохи: анексії Криму, боротьби за економічну безпеку в умовах гібридної війни та гострих питань щодо лояльності, майна й довіри до еліт.
За кілька місяців на вершині влади в СЗР він опинився в центрі одного з найрезонансніших розслідувань 2018 року, яке сколихнуло не лише спецслужби, а й суспільство. Судові баталії тривали роками зі змінним успіхом для обох сторін, і лише в 2025–2026 роках розслідування журналістів отримало остаточне підтвердження в судах. Історія Семочка показує, наскільки тонка межа між професійною кар’єрою в закритих структурах і публічним скандалом, коли особисті зв’язки, майно та сімейні обставини перетинаються з державними інтересами.
Ранні роки та перші кроки в системі
Листопад 1972 року в сонячній Ялті став відправною точкою для хлопчика, чиє життя згодом виявилося пов’язаним із найзакритішими коридорами української влади. Сергій Семочко зростав у Криму, де 1994 року закінчив Сімферопольський державний університет імені Фрунзе. Уже в молодості він пов’язав долю з органами безпеки — з моменту створення СБУ в 1991–1992 роках він розпочав службу в системі, яка тоді лише формувалася на уламках радянських структур.
За деякими даними, 1996 року в званні лейтенанта його тимчасово звільнили за підробку диплома про вищу освіту, після чого настав період роботи в приватних структурах і відновлення. Ці епізоди, навіть якщо й не підтверджені повністю офіційними документами, додають нюансів до ранньої біографії людини, яка згодом відповідала за економічну контррозвідку цілої країни. Кримський період став фундаментом: до 2014 року Семочко обіймав високі посади в місцевому управлінні СБУ, де набув досвіду роботи в складному багатонаціональному та геополітично напруженому середовищі.
Коли 2014 року сталася анексія півострова, він опинився серед тих небагатьох — за різними оцінками, близько 212 осіб із 1619 співробітників кримського СБУ, — хто зберіг вірність українській присязі та виїхав на материкову Україну. Цей факт згодом неодноразово згадували як свідчення лояльності, хоча й не знімав інших питань.
Кар’єрне піднесення в Києві: від економічної контррозвідки до столичного управління
Після повернення з Криму кар’єра Семочка прискорилася. У лютому 2005 року, в період після Помаранчевої революції, його призначили радником міністра внутрішніх справ Юрія Луценка — цивільного керівника силового відомства. Цей крок відкрив двері до центрального апарату та столичних кіл.
Ключовий етап припав на 2015–2017 роки, коли Семочко очолив Головне управління контррозвідувального захисту інтересів держави в сфері економічної безпеки СБУ — те, що в професійному середовищі називали «відділом К». На цій посаді він відповідав за виявлення схем фінансування сепаратизму, корупційних потоків та економічних загроз національній безпеці. Робота була напруженою: саме в ці роки Україна активно протидіяла спробам дестабілізації на півдні та сході.
2017 року відбулося призначення на посаду начальника Головного управління СБУ в Києві та Київській області. Очікувалося навіть керівництво одеським управлінням, але саме столиця стала новою точкою впливу. Тут Семочко курував питання, які безпосередньо стосувалися повсякденного життя мільйонів людей — від безпеки бізнесу до контролю за стратегічними закупівлями.
Пік і падіння: призначення в СЗР та жовтневий вибух 2018 року
31 липня 2018 року указом президента Петра Порошенка Сергій Семочко був призначений першим заступником голови Служби зовнішньої розвідки України. Це стало вершиною кар’єри: друга особа в одній із ключових спецслужб країни, яка відповідає за зовнішню розвідку та захист інтересів держави за кордоном. Призначення відбулося стрімко і викликало питання навіть усередині системи — багато хто відзначав, що спеціальна перевірка перед такою посадою була проведена формально.
Уже через два місяці, 3 жовтня 2018 року, програма «Наші гроші з Денисом Бігусом» випустила розслідування під назвою «Розвідкою по нирках». Журналістка Леся Іванова детально розповіла про нерухомість сім’ї Семочка вартістю понад 200 мільйонів гривень, включно з елітним будинком у Козині площею близько 333 квадратних метрів, оформленим на дружину Тетяну Лисенко. Розслідування стверджувало, що близькі родичі мають російські паспорти та податкові номери, а також ведуть бізнес на території тимчасово окупованого Криму.
Окремий блок стосувався втручання Київського управління СБУ під керівництвом Семочка в державні закупівлі препаратів для перитонеального діалізу. За версією журналістів, дії спецслужби призвели до призупинення поставок життєво важливих ліків, що позначилося на тисячах пацієнтів із хронічною нирковою недостатністю. Деякі оцінки говорили про десятки, а за найгучнішими заявами — навіть про дві сотні смертей, пов’язаних із перебоями. Ці твердження стали найболіснішими та емоційно зарядженими частинами матеріалу.
Що саме стверджувало розслідування і як реагував Семочко
Розслідування спиралося на дані з відкритих реєстрів, копії документів і свідчення учасників ринку. Журналісти вказували на конкретні будинки в Конча-Заспі та Козині, рахунки, повернення допомоги від компаній, пов’язаних із сім’єю, та поїздки родичів до Криму після 2014 року. Вони підкреслювали контраст між офіційними доходами офіцера СБУ та масштабом майна.
Семочко відреагував швидко. 16 жовтня 2018 року він дав велике інтерв’ю на телеканалі ZIK, де відкинув усі звинувачення: заявив, що майно задекларовано, російських паспортів у родичів немає, а дії СБУ щодо постачальників ліків були законними і спрямованими на захист інтересів держави. Однак пізніше аналіз цього інтерв’ю виявив численні розбіжності та маніпуляції — від неточних формулювань до прямих суперечностей з документами.
НАБУ відкрило провадження за статтею про незаконне збагачення, СБУ — перевірку на предмет державної зради. Пізніше деякі провадження закривалися або призупинялися, але суспільний резонанс уже не вщухав.
Судовий марафон: від звільнення до фінальних рішень 2025–2026 років
12 квітня 2019 року президент Порошенко звільнив Семочка з посади. Формально указ був підписаний, коли той перебував на лікарняному, що пізніше стало ключовим аргументом у судах. Семочко оскаржив звільнення, і в серпні 2021 року Окружний адміністративний суд Києва поновив його на посаді першого заступника голови СЗР. Служба зовнішньої розвідки оскаржила рішення, посилаючись на неможливість виконання та питання первинного призначення.
Паралельно розвивалася цивільна тяжба з журналістами Bihus.Info. 2021 року Семочко виграв у першій інстанції — суд зобов’язав спростувати частину інформації та стягнув компенсацію. Однак у квітні 2025 року Київський апеляційний суд скасував ці рішення. 2026 року касаційна інстанція Верховного Суду остаточно підтвердила правоту журналістів: значна частина фактів розслідування визнана обґрунтованою, а решта — допустимими оціночними судженнями. Гроші, раніше виплачені Семочку, були повернені Bihus.Info і спрямовані на підтримку Збройних сил України.
Таким чином, після понад семи років судових розглядів розслідування отримало остаточне юридичне підтвердження. Сам Семочко залишився в статусі відставного генерал-майора, а його спроби повернутися на службу в підсумку не увінчалися успіхом.
Сім’я, майно та питання лояльності
Дружина Сергія Семочка — Тетяна Лисенко. У неї є дочка Анастасія Котон від попереднього шлюбу та зять. Саме на цих родичів журналісти вказували як на власників російських паспортів — інформація, яку 2023 року підтвердила сама СБУ у відповідь на запит. У деклараціях за різні роки фігурували значні суми готівки в євро та доларах, рахунки за кордоном, земельні ділянки та квартири в Ялті, а також елітна нерухомість під Києвом.
Ці обставини набули особливої гостроти на тлі війни та окупації. Людина, яка служила Україні в Криму і відповідала за економічну безпеку, виявилася пов’язаною сімейними узами з тими, хто отримав російське громадянство і зберіг активи на півострові. Це не унікальна ситуація для тисяч українських сімей після 2014 року, але в разі високопоставленого розвідника вона викликала особливо болісну реакцію.
Що залишилося за кадром і які уроки несе історія
За сухими фактами біографії та судових рішень приховується глибший шар. Призначення Семочка в СЗР відбулося в період, коли кадрова політика в силових структурах часто будувалася на особистих зв’язках і довірі президента. Скандал оголив вразливість системи: навіть людина з кримським минулим і досвідом боротьби з економічними загрозами може опинитися під вогнем підозр, якщо її майно та сімейні зв’язки не відповідають публічним очікуванням.
Розслідування Bihus.Info стало одним із яскравих прикладів того, як незалежна журналістика здатна змусити працювати механізми контролю навіть у найзакритіших сферах. Остаточні рішення судів 2025–2026 років показали, що українська судова система, попри всі складнощі, здатна в підсумку відрізняти факти від спекуляцій.
Історія Сергія Семочка — це не лише про конкретного генерала. Це дзеркало, в якому відобразилися проблеми перехідного періоду українських спецслужб: пошук балансу між професіоналізмом і лояльністю, прозорістю та необхідною секретністю, особистими зв’язками та державними інтересами. У 2026 році, коли Україна продовжує боротися за свою незалежність, такі кейси нагадують, наскільки важливо зберігати довіру суспільства до тих, хто стоїть на варті безпеки. Розмова про постаті на кшталт Семочка не завершується судовими рішеннями — вона продовжується щоразу, коли суспільство ставить питання про те, хто і як захищає країну.
