Антонівський міст

Антонівський міст, цей велетень із бетону та сталі, майже сорок років простягав свої прольоти над широким Дніпром, з’єднуючи передмістя Херсона — Антонівку — з лівобережжям і відкриваючи короткий шлях до Олешок, Голої Пристані та далі. Його поява 1985 року стала справжнім подарунком для регіону: шлях, який раніше займав довгі години через греблю Каховської ГЕС чи пором, скоротився на 80–100 кілометрів, а вартість перевезення вантажів зменшилася в рази. Понад десять з половиною тисяч автомобілів щодня перетинали його до війни — звичайні легковики, вантажівки з кавунами та зерном, автобуси з туристами й місцевими жителями.

Збудований в епоху, коли інженерна думка ще вміла дивувати, міст утілив у собі не лише технічний розрахунок, а й упертість сотень людей. Молодий головний інженер Афанасій Дерменжі та його команда подолали болота глибиною до 18 метрів, дефіцит рідкісного морського кабелю завдовжки півтора кілометра й навіть протести місцевих жителів, які лягали під бульдозери під час знесення будинків для під’їздів. Сьогодні понівечені прольоти цієї споруди — не просто руїни. Вони зберігають пам’ять про тріумф творення й трагедію руйнування, про людей, які його любили, і про тих, хто бачив у ньому ключ до контролю над цілим регіоном.

2022 року Антонівський міст опинився в самому серці подій, які змінили все. Російські війська захопили його вже на другий день повномасштабного вторгнення після запеклого бою. Згодом українські сили завдали серії точних ударів, позбавивши окупантів надійної логістичної артерії. У листопаді того ж року, відступаючи з правого берега, російські підрозділи самі знищили кілька прольотів. Станом на 2026 рік міст залишається частково зруйнованим — основні опори збереглися, але рух ним неможливий. Його історія — це історія регіону, де інженерія зустрілася з війною, а людська стійкість продовжувала жити навіть у найтемніші дні.

Від задуму до втілення: вісім років наполегливої праці

Ідея з’єднати береги Дніпра автомобільним мостом у районі Херсона витала ще в 1970-х. До того лівобережні райони області залежали від далекої Каховської греблі чи ненадійного порома. На початку 1977 року на правому березі завершили розвідку, а вже в травні миколаївський загін № 73 мостобудівельного тресту № 1 приступив до роботи. Проєкт розробляли херсонські фахівці разом зі студентами, які проходили трудовий семестр на будівництві. Головним інженером з під’їздів став Афанасій Афанасійович Дерменжі — тоді ще молодий, але вже досвідчений спеціаліст ДСУ-59.

Найскладнішою ділянкою стали три кілометри боліт на під’їздах — торф’яники глибиною до 18 метрів. Земснаряди викачували мул, а двадцять самоскидів цілодобово завозили пісок. Коли на земснаряді порвався рідкісний морський кабель, Дерменжі вирушив до Москви. Там, у розпал підготовки до Олімпіади-80, коли всі ресурси кинули на столичне будівництво, йому вдалося вибити півторакілометровий кабель з пермського заводу. Він ходив по кабінетах, телефонував директорам, використовував усі можливі канали — і домігся результату раніше терміну. Це була не просто перемога бюрократії, а справжня інженерна дипломатія.

Ще одна інновація народилася просто на місці. Для зміцнення 285 тисяч квадратних метрів насипу спочатку використовували «японські гірлянди» — плетені корзини з арматури. Процес ішов повільно. Дерменжі запропонував квадратний рисунок плетіння — в кілька разів швидше. Раціоналізаторську пропозицію швидко впровадили. Міст вийшов не просто міцним: у його конструкції заклали систему металевих тросів у пучках по 48 штук у чотири ряди. Вони працювали як амортизатори — ідея, яка десятиліттями потому допомогла споруді пережити перші удари.

21 грудня 1985 року міст випробували за повною програмою. П’ятдесят п’ять навантажених піском КамАЗів у п’ять рядів проїхали ним зі сторони Цюрупинська (нині Олешки) в бік Херсона. Випробування пройшли успішно. Через три дні, 24 грудня, відбулося урочисте відкриття. Тисячі херсонців і олешківчан прийшли на свято — лунав духовий оркестр, перерізали червону стрічку. Міст назвали Антонівським за іменем найближчого села, хоча спочатку обговорювали назву «Херсонський». Назва прижилася.

Інженерний шедевр: цифри, конструкції та приховані резерви

Антонівський міст — це 30-прольотна споруда завдовжки 1366 метрів і завширшки 25 метрів. Проїзна частина займає 20,5 метра, по боках — пішохідні тротуари. Спирається конструкція на 31 залізобетонну опору. Тип — коробчаста балка з попередньо напруженого залізобетону. Така схема дозволяє рівномірно розподіляти навантаження й забезпечує високу жорсткість за відносно невеликої власної ваги.

Коробчаста конструкція та система попереднього напруження тросів надавали мосту певної «еластичності». Коли 2022 року по ньому влучили перші ракети, бетон тріскався, троси рвалися, але споруда не обвалилася миттєво — саме завдяки закладеному запасу міцності. Це не означає, що міст був невразливим. Просто його спроєктували розумно й з розрахунком на серйозні навантаження — включно з природними: льодохід, паводки, сильну течію Дніпра.

Міст витримав не лише щоденну експлуатацію, а й перше серйозне випробування природою через десятиліття: під час прориву Каховської греблі в червні 2023 року спеціально укріплений Дерменжі насип допоміг відвести частину води, хоча рівень в Олешках усе одно піднявся до другого поверху.

Як міст змінив життя цілого регіону

До 1985 року шлях із правого берега на лівий займав багато часу й грошей. Вантажівки із зерном, овочами та рибою йшли в об’їзд. Пасажири витрачали години на пором чи довгий шлях через Запорізьку область. Новий міст став справжньою артерією. Він з’єднав Херсон із курортними та сільськогосподарськими територіями лівобережжя, прискорив доставку продукції на ринки й у порти. Місцеві жителі могли швидше діставатися до роботи, родичів, лікарень.

Планували навіть пустити мостом тролейбусну лінію до Олешок — ідея залишилася на папері, але сам факт розмови показує, наскільки серйозно сприймали нову споруду. За майже сорок років експлуатації міст жодного разу не підвів у мирний час. Регулярно проводили поточний ремонт, укріплювали береги. Він став частиною не лише транспортної, а й емоційної карти регіону — «наш міст», «антонівський», місце, де фотографувалися молодята й де гуляли ввечері.

Лютий 2022: бій за контроль над переправою

24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення. Уже наступного дня російські війська обстріляли Антонівський міст. 26 лютого розгорнувся справжній бій із застосуванням артилерії та авіації. Українські підрозділи намагалися втримати стратегічно важливий об’єкт, але після запеклого опору міст перейшов під контроль російських сил. На асфальті залишилися сліди знищеної техніки й, за свідченнями очевидців, тіла загиблих.

Для російського угруповання в Херсоні міст став критично важливим. Через нього йшло постачання з Криму та з лівобережжя — боєприпаси, пальне, продовольство, підкріплення. Альтернативні переправи були далеко або менш зручні. Українські військові та аналітики відразу зрозуміли: поки міст працює, «херсонський мішок» залишається відносно стійким. Саме тому вже влітку почалася цілеспрямована кампанія з виведення його з ладу.

Літо й осінь 2022: HIMARS, понтонні переправи та поступовий колапс

19 липня 2022 року українські сили завдали першого удару по мосту за допомогою американських систем HIMARS. Ракети влучили в прольотні будови та опори. Російська сторона визнала пошкодження й тимчасово закрила рух для важкої техніки. 26–27 липня відбувся ще потужніший удар — міст визнали непридатним навіть для легкового транспорту. Російські війська почали терміново будувати понтонну переправу поруч, але вона не могла замінити капітальну споруду за пропускною спроможністю.

У серпні та вересні удари тривали. Супутникові знімки показували десятки пробоїн. Російські ремонтні бригади працювали під постійною загрозою. На початку вересня окупаційна влада сама визнавала: для цивільних автомобілів міст закритий на тижні. Логістика російського угруповання на правому березі почала тріщати по швах. Саме це, поряд з іншими чинниками, врешті зробило утримання Херсона неможливим.

11 листопада 2022: відступ і остаточне руйнування

Коли російські війська почали відходити з правого берега Дніпра, вони не залишили міст у робочому стані. За даними очевидців та російських військових блогерів, кілька прольотів підірвали. Частини конструкції впали в річку. Українські сили увійшли до звільненого Херсона, а Антонівський міст залишився лежати понівеченим — символом і військової необхідності, і трагедії.

Окремою історією став сусідній залізничний міст — його теж пошкодили в ході конфлікту. Але саме автомобільний Антонівський став головним «головним болем» для обох сторін.

Людські історії: інженер, який відмовився допомагати окупантам

Афанасій Дерменжі 2022 року жив в Олешках. Коли після перших ударів HIMARS російські представники прийшли до нього як до автора проєкту й попросили допомогти з оцінкою пошкоджень та ремонтом, він відмовився. «Це неможливо, — сказав він. — Якщо одна сторона защемлена, а друга висить — конструкція впаде під навантаженням». Його кілька разів затримували, водили на зустрічі з окупаційним керівництвом. Він не здався.

Влітку 2023 року, після прориву Каховської греблі, вода в Олешках піднялася до другого поверху. Родина Дерменжі пережила й це випробування — ділилася їжею з сусідами, рятувала речі, доглядала за хворою дружиною. Згодом вони евакуювалися. Для Дерменжі міст залишався «вісьмома роками професійного успіху» й головним болем. Його книжка «Проспект над Дніпром», видана невеликим тиражем 2017 року, стала одним із небагатьох докладних свідчень про те, як насправді будували цю споруду.

Стан на 2026 рік і перспективи

За даними 2025–2026 років Антонівський міст залишається частково зруйнованим. Українські інженери оцінювали пошкодження понад 60 % конструкції, включно з ключовими елементами опор. Основні опори, за заявами російської сторони, вціліли, однак повноцінний рух неможливий. У районі мосту тривають бойові дії — 2025 року російські війська намагалися наступати, щоб витіснити українські підрозділи з плацдарму, а 2026 року фіксували епізоди боїв і навіть здачі в полон російських військовослужбовців на лівому березі.

Відновлення вимагає колосальних ресурсів: мільярди гривень, роки роботи, вирішення проблеми мінної небезпеки в руслі річки, забезпечення безпеки будівельників у прифронтовій зоні. За деякими оцінками, теоретично відновити рух можна відносно швидко за наявності політичної волі та фінансування, але на практиці це відкладено на невизначений термін. Тимчасово працюють понтонні переправи, проте вони не здатні замінити капітальний міст ні за пропускною спроможністю, ні за надійністю.

Антонівський міст сьогодні — це не лише зруйнована інженерна споруда. Це жива пам’ять про те, як один об’єкт може змінити життя регіону, а потім стати епіцентром війни. Його історія триває — в розповідях ветеранів будівництва, в долях родин, які пережили окупацію, і в надіях людей на те, що колись через Дніпро знову пройде надійна дорога.

Руїни мосту мовчки дивляться на течію річки. Вода Дніпра все так само обтікає покручені опори, а вітер гуляє між залишками балок. Але пам’ять про те, як його будували, як він служив і як його намагалися знищити, залишається. І ця пам’ять — найміцніша частина будь-якого мосту.