Наприкінці травня 2023 року, коли російські офіційні джерела щойно оголосили про взяття Бахмута, Євген Пригожин несподівано розгорнув активність далеко від лінії фронту. Він вирушив у турне великими російськими містами — Єкатеринбург, Владивосток, Новосибірськ — і на зустрічах із журналістами наполегливо повторював одну й ту саму думку: якщо конфлікт затягується, країні потрібна загальна мобілізація вже зараз. Ці заяви прозвучали на тлі гострого публічного конфлікту з Міністерством оборони і всього за три тижні до збройного виступу бійців ПВК «Вагнер».
Пригожин пропонував не просто додатковий набір, а масштабну перебудову: мобілізацію до двох мільйонів осіб, переведення ключових галузей на планову економіку, повернення смертної кари за військові злочини та жорстку дисципліну у військах. Він підкреслював, що без тотального напруження сил Росія ризикує програти затяжну війну. Його слова контрастували з офіційною картиною контрольованої спеціальної операції і змусили багатьох замислитися про глибину розбіжностей всередині еліт.
Через три роки, у 2026-му, ці заклики залишаються важливим маркером. Вони показують, як один із найпомітніших учасників конфлікту бачив системні проблеми російської армії і намагався вплинути на стратегію публічно. Хоча загальна мобілізація так і не була оголошена, а замість неї продовжували використовувати комбінацію контрактників, різних формувань і точкових заходів, дискусії про необхідність нових масштабних призовів періодично повертаються. Це дозволяє краще зрозуміти, чому конфлікт набув затяжного характеру і які альтернативи розглядали всередині країни.
Контекст весни 2023: Бахмут, виведення військ і загострення суперечностей
До травня 2023 року бійці ПВК «Вагнер» під командуванням Пригожина вже кілька місяців вели важкі бої за Бахмут. Місто вважалося важливим логістичним вузлом, і його взяття стало одним із небагатьох помітних успіхів російської сторони за попередні місяці. Однак ціна виявилася високою: за різними оцінками, втрати «Вагнера» обчислювалися тисячами осіб. Пригожин публічно заявляв, що його бійці брали місто фактично меншими силами, ніж офіційно повідомлялося, і звинувачував регулярні війська в недостатній підтримці.
У середині травня він оголосив про початок виведення підрозділів із Бахмута. Водночас посилилася критика на адресу Міністерства оборони. Пригожин відкрито говорив про нестачу боєприпасів, звинувачував керівництво в «зраді» і стверджував, що регулярна армія поступається за ефективністю його найманцям. Конфлікт із міністром Сергієм Шойгу та начальником Генштабу Валерієм Герасимовим вийшов на поверхню: публічні перепалки, взаємні звинувачення і навіть натяки на саботаж. У цій атмосфері Пригожин і розпочав своє регіональне турне.
Для багатьох спостерігачів це виглядало як спроба посилити тиск на Кремль і Міноборони. «Вагнер» до того моменту виріс до значної сили — за словами Пригожина, з кількох тисяч до десятків тисяч бійців, включно з колишніми ув’язненими. Зупинка поставок засуджених до ПВК, яку він пов’язував із ревнощами з боку офіційних структур, лише підлила масла у вогонь. Турне стало наступним кроком в ескалації.
Проєкт «Вагнер. Другий фронт» і пресконференції в регіонах
30 травня в Єкатеринбурзі, а потім 31 травня у Владивостоці та Новосибірську Пригожин зустрічався з місцевими журналістами. Він презентував проєкт під назвою «ПВК «Вагнер». Другий фронт». За його словами, це був не політичний, а радше інформаційний і патріотичний інструмент: чесно розповідати росіянам про реальний стан справ на фронті, проблеми тилу і необхідність тотальної мобілізації суспільства, а не лише про перемоги.
Тези звучали однаково в кожному місті. Війна, на думку Пригожина, буде довгою і важкою. Якщо її продовжувати, треба готуватися серйозно: оголошувати загальну мобілізацію вже зараз, щоб встигнути навчити людей. Він наводив конкретні цифри — для мінімального виконання завдань із звільнення Донбасу і створення стійкої оборони потрібно було близько 200 тисяч додаткових бійців. Для повноцінної перемоги, за його рецептом, — до двох мільйонів.
Крім мобілізації він пропонував повертати планову економіку для різкого нарощування виробництва боєприпасів і озброєння. «Якщо ми воюємо далі, треба оголошувати мобілізацію вже зараз і залучати людей хоча б для навчання. Щоб, коли грім гряне, можна було воювати, а не хреститися», — цитували його регіональні ЗМІ. Ще один жорсткий пункт — повернення смертної кари за дезертирство і військові злочини. Пригожин прямо посилався на сталінський досвід: «Товариш Сталін був абсолютно правий».
При цьому він підкреслював, що не збирається в політику: «Партію «Вагнер» у Держдумі чи кандидата в президенти Пригожина ви не побачите». Проєкт «Другий фронт» позиціонувався як спосіб донести «правду» до суспільства, особливо молоді, і підготувати його до довгої війни.
Що на практиці означала б загальна мобілізація
Для тих, хто погано знайомий із термінологією, варто пояснити різницю. Часткова мобілізація, оголошена у вересні 2022 року, торкнулася переважно резервістів певних категорій — близько 300 тисяч осіб. Вона пройшла хаотично: були скарги на помилки в списках, недостатню підготовку, проблеми з екіпіруванням. Багато регіонів, особливо національні республіки, побачили протести і відтік населення.
Загальна (або тотальна) мобілізація — це наступний рівень. За російським законодавством про мобілізацію вона передбачає залучення практично всіх громадян, які перебувають на військовому обліку, і переведення економіки на військові рейки. Це не лише масовий призов чоловіків призовного і запасного віку, а й можливе обмеження виїзду, трудова повинність на оборонних підприємствах, жорсткий контроль за ресурсами. В історичному контексті СРСР під час Великої Вітчизняної війни така модель дозволила швидко наростити виробництво і поповнити армію, але вимагала колосального напруження суспільства і жорстких репресивних заходів.
Пригожин, по суті, пропонував саме таку модель: мобілізувати суспільство «на повний важіль», зосередити всі ресурси на обороні, посилити покарання. Він вважав, що регулярна армія страждає від поганого управління і корупції, а лише тотальна дисципліна і плановість врятують становище. Для просунутих читачів тут важливо відзначити інформаційний аспект: його «Другий фронт» був спробою вести внутрішню інформаційну війну проти офіційної картини, яку він вважав надто прикрашеною.
Порівняння підходів до мобілізації
| Аспект | Часткова мобілізація 2022 | Пропозиція Пригожина (загальна) | Реальність 2023–2026 |
|---|---|---|---|
| Масштаб | ~300 тис. осіб, обмежені категорії | До 2 млн осіб + тотальна перебудова суспільства | Без нової великої хвилі; зростання контрактників і спеціалізованих формувань |
| Економіка | Мінімальне втручання, проблеми з постачанням | Планова економіка, пріоритет оборонці | Санкційний тиск + адаптація через паралельний імпорт і внутрішнє виробництво |
| Дисципліна і покарання | Стандартні військові норми | Смертна кара за дезертирство і військові злочини | Посилення законодавства, але без повернення вищої міри |
| Соціальні ризики | Протести в окремих регіонах, відтік населення | Високі — масове залучення сімей, обмеження | Контрольовані через пропаганду та економічні стимули |
Чому заклики залишилися без відповіді і як це вплинуло на подальші події
Кремль і Міноборони не підтримали ідею загальної мобілізації. Натомість продовжили комбінований підхід: розширення контрактної служби з високими виплатами, використання різних добровольчих і спеціалізованих формувань, а також заходи з прихованого поповнення. Повномасштабна тотальна мобілізація несла надто великі політичні та соціальні ризики — від економічного колапсу до масового невдоволення.
Заяви Пригожина, однак, стали частиною наростаючого протистояння. Через кілька тижнів після турне, 23–24 червня 2023 року, відбувся знаменитий «марш справедливості»: бійці «Вагнера» взяли під контроль Ростов-на-Дону і рушили в бік Москви. Пригожин звинуватив Міноборони в ударі по своїх позиціях і вимагав відставки керівництва. Після переговорів за участю Олександра Лукашенка заколот згорнули, але напруження сягнуло піку.
Спадок заяв у 2026 році
До липня 2026 року Росія продовжує вести бойові дії без оголошення загальної мобілізації. Періодично з’являються обговорення нових хвиль призову — зокрема в контексті можливих осінніх рішень після виборів, — але офіційні особи їх часто спростовують. Замість тотальної моделі країна спирається на контрактну армію, фінансові стимули і поступове нарощування сил. Це дозволяє зберігати видимість «нормального життя» для більшості населення, хоча економіка і суспільство несуть довгострокові витрати.
Заклики Пригожина до загальної мобілізації так і не були реалізовані в тому вигляді, в якому він їх формулював. Вони залишилися свідченням глибокої внутрішньої кризи в управлінні війною навесні 2023 року — кризи, яка вилилася у відкрите протистояння і трагічні наслідки для самого засновника ПВК «Вагнер». Для тих, хто вивчає сучасну російську історію, ці події — яскравий приклад того, як особисті амбіції, фронтовий досвід і системні суперечності можуть переплітатися і впливати на хід цілого конфлікту. Розмова про ефективні моделі ведення тривалої війни і ціну тотальної мобілізації суспільства, по суті, триває і сьогодні.
