Аеродром Бельбек — один із ключових військових об’єктів на південному заході Криму, розташований за кілька кілометрів від Севастополя. Сьогодні це діюча авіабаза Повітряно-космічних сил Росії, де зосереджено винищувальну авіацію та елементи протиповітряної оборони, які забезпечують прикриття найважливішого військово-морського пункту базування на Чорному морі.
Від часу заснування в 1938 році аеродром пережив війни, зміну держав, періоди цивільних рейсів і повернення до суто військового призначення. Його бетонна смуга завдовжки понад три кілометри й досі лишається стратегічним ресурсом, здатним приймати важкі бойові літаки та правити за запасний аеродром для всього регіону.
В останні роки об’єкт неодноразово ставав мішенню далекобійних ударів, що зумовило активне будівництво захисних споруд і постійну модернізацію інфраструктури. Аеродром Бельбек — це не просто точка на мапі, а живий свідок еволюції військової авіації від біпланів до багатофункціональних винищувачів покоління 4+ і сучасних систем ППО.
Розташування та технічні особливості аеродрому Бельбек
Аеродром розмістився на північно-західній околиці Севастополя, в Нахімовському районі, неподалік від селища Фруктове та мікрорайону Любимівка. Найближча берегова лінія Чорного моря — за кілька кілометрів, а сам майданчик лежить на невеликому узвишші близько 105 метрів над рівнем моря. Координати приблизно 44°41′ північної широти та 33°34′ східної довготи. Таке розташування забезпечує зручний доступ до морських просторів і водночас прикриває об’єкт від прямого спостереження з південних напрямків.
Головна злітно-посадкова смуга орієнтована 07/25 і має довжину 3450 метрів при ширині 48 метрів. Покриття — армобетон, здатний витримувати неодноразові посадки важких машин. Для порівняння: більшість регіональних цивільних смуг коротші, а така довжина дає змогу безпечно експлуатувати навіть літаки з великою злітною масою, включно з винищувачами з повним боєкомплектом і додатковими баками.
Навколо смуги розташовані руліжні доріжки, стоянки, ангари, командно-диспетчерський пункт і технічні зони. В останні роки тут активно споруджують індивідуальні бетонні укриття для літаків — так звані «стійла» та «мангали». Ці споруди являють собою масивні залізобетонні бокси з частковим перекриттям, призначені захистити техніку від уламків і прямих влучань безпілотників.
Одна з найпомітніших особливостей аеродрому Бельбек — поєднання старої радянської інфраструктури з сучасними захисними рішеннями, які продовжують удосконалюватися просто зараз.
Для тих, хто лише починає розбиратися в авіаційній термінології: спільне базування означає, що смуга й частина об’єктів історично могли використовуватися як військовими, так і цивільними літаками, хоча пріоритет завжди лишався за оборонними завданнями. Сьогодні пасажирські рейси тут не виконуються вже понад десять років.
Зародження та радянська епоха аеродрому Бельбек
Будівництво аеродрому розпочалося в 1938 році як оперативна база для винищувальних частин Чорноморського флоту. Влітку того ж року тут уперше приземлилися ескадрильї 32-го винищувального авіаполку на біпланах І-15біс. Уже 1939 року одна з ескадрилей несла постійне чергування.
У 1940–1941 роках на Бельбеку проводили унікальні для свого часу експерименти за системою «Звено СПБ». Важкий бомбардувальник ТБ-3 виконував роль «матері», підвішуючи під крилами два винищувачі І-16, які після відчеплення ставали пікірувальними бомбардувальниками. Це була одна з найсміливіших інженерних ідей радянської авіації передвоєнних років — спроба збільшити дальність і точність удару завдяки комбінованій машині.
З початком Великої Вітчизняної війни полк вступив у бій. До жовтня 1941 року частини передислокувалися на Херсонеський маяк. Після звільнення Криму аеродром відновили 1947 року: сюди перекинули 62-й винищувальний авіаполк Чорноморського флоту, якому доручили повітряне прикриття Севастополя. В наступні десятиліття тут послідовно освоювали Ла-11, МіГ-15, МіГ-17, МіГ-19, а 1968 року полк одним із останніх у країні перейшов на Су-15 — легендарний перехоплювач свого часу.
У другій половині 1980-х смугу суттєво подовжили й укріпили. Ходили чутки, що реконструкція пов’язана з візитами вищого керівництва країни: генеральний секретар Михайло Горбачов користувався аеродромом для швидких перельотів на свою дачу в Форосі. Ця модернізація згодом дозволила Бельбеку приймати цивільні літаки.
Цивільний період і подвійне призначення в 2000-х
Після розпаду СРСР аеродром залишився під юрисдикцією України. Військова складова збереглася — тут базувалася 204-та бригада тактичної авіації, озброєна спочатку Су-27, а згодом МіГ-29. Паралельно з середини 1990-х почали з’являтися цивільні рейси.
Справжній цивільний бум припав на 2002–2007 роки. Українські авіакомпанії «Дніправиа» та «Аеросвіт» організували регулярні рейси до Києва, Дніпропетровська та Москви. Аеропорт отримав статус міжнародного. За п’ять років виконали кілька тисяч рейсів і перевезли десятки тисяч пасажирів. Багато севастопольців і досі згадують, як зручно було вилітати прямо з міста, не добираючись до Сімферополя.
У 2007 році цивільні польоти припинили — Міністерство оборони України не продовжило угоду про спільне використання. Спроби відновити їх 2010 року виявилися недовгими. Відтоді аеродром Бельбек дедалі більше повертався до військового профілю.
Події лютого–березня 2014 року
28 лютого 2014 року ранком на територію аеродрому увійшли озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків. Вони заблокували дороги, виставили пости й зайняли ключові об’єкти. Українська військова частина (військова частина А4515) опинилася в оточенні.
Кілька тижнів тривало протистояння. Полковник Юлій Мамчур, командир бригади, разом із групою військовослужбовців без зброї вийшов до блокпостів із вимогою пропустити їх до техніки. Ситуація була вкрай напруженою — лунали попереджувальні постріли, тривали переговори. 22 березня український гарнізон залишив територію. Так аеродром Бельбек перейшов під контроль російських структур.
Аеродром Бельбек під новим управлінням: авіація та ППО
Після 2014 року на аеродромі сформували 38-й винищувальний авіаційний полк 27-ї змішаної авіаційної дивізії 4-го командування ВПС і ППО. На озброєнні стояли Су-27 різних модифікацій (включно з Су-27СМ), Су-30М2 та навчально-бойові машини. Згодом тут з’являлися й Су-35С з інших полків.
Об’єкт став важливим елементом єдиної системи протиповітряної оборони, яка прикриває Севастополь і прилеглі акваторії Чорного моря. Тут розміщувалися не лише винищувачі, а й зенітно-ракетні комплекси С-400, «Панцир-С2», радіолокаційні станції дальнього виявлення. Усе це створювало багатошаровий «парасоль» над південним флангом.
Адаптації до сучасних загроз та інциденти останніх років
З 2022 року аеродром Бельбек регулярно згадується в зведеннях про далекобійні удари. Українська сторона повідомляла про ураження літаків (зокрема МіГ-31), паливних сховищ, елементів ППО та інфраструктури. Російська сторона у відповідь розпочала масштабне будівництво захисних споруд — індивідуальних бетонних укриттів для винищувачів, додаткових укриттів для техніки та посилення маскування.
До 2024–2026 років на супутникових знімках уже чітко видно ряди нових залізобетонних «гаражів» уздовж стоянок. Ці заходи дозволяють зменшити вразливість авіатехніки від дронів і ракет, хоча повністю виключити ризики, звісно, неможливо. Аеродром продовжує функціонувати в умовах підвищеної пильності та постійної інженерної роботи.
Стратегічне значення аеродрому Бельбек для регіону
Аеродром Бельбек посідає особливе місце в оборонній архітектурі півдня Росії. Він забезпечує винищувальне прикриття Севастопольської військово-морської бази, дозволяє оперативно реагувати на повітряні цілі над Чорним морем і є важливим елементом системи ППО півострова.
Для регіону це означає не лише військову складову. У мирний час такі об’єкти іноді виконують і допоміжні функції — прийом рятувальних літаків МНС, ділову авіацію, резервну смугу для цивільних бортів при закритті Сімферополя. Однак пріоритет залишається за обороною.
Історія Бельбека — це історія постійних трансформацій: від експериментальних «Звень» 1940-х через реактивні перехоплювачі холодної війни й короткий цивільний «ренесанс» 2000-х до сьогоднішніх реалій, де бетонні укриття та багатошарова ППО сусідять із відлунням минулих епох. Аеродром продовжує жити своїм напруженим життям, і його майбутнє, як і минуле, тісно переплетене з подіями, що розгортаються навколо Чорного моря.
Розмову про це місце можна продовжувати ще довго — кожна нова глава його біографії відкриває додаткові деталі та нові питання щодо ролі авіації в сучасній географії безпеки.
