Полонез — це білоруська реактивна система залпового вогню калібру 301 мм, яка здатна одночасно уражати до восьми різних цілей на відстані до трьохсот кілометрів з круговим ймовірним відхиленням близько тридцяти метрів. Створена в рекордно короткі терміни силами вітчизняного військово-промислового комплексу з початковим використанням перевірених китайських ракетних технологій, система швидко перетворилася на повністю конкурентоспроможний зразок зі зростаючою часткою білоруських компонентів і власною виробничою базою. Сьогодні Полонез та його модернізована версія Полонез-М не лише зміцнюють обороноздатність Білорусі, а й слугують наочним прикладом того, як невелика країна може створити високоточну зброю оперативно-тактичного класу, здатну ефективно діяти в умовах сучасного бою з активною радіоелектронною протидією.
На відміну від класичних радянських РСЗВ на кшталт «Смерча» чи «Урагану», де залп являв собою відносно «килимне» покриття площі некерованими снарядами, Полонез поєднує масовість залпу з індивідуальним наведенням кожної ракети. Кожна з восьми 301-міліметрових ракет рухається власною балістичною траєкторією, піднімається на висоту близько п’ятдесяти кілометрів, де відокремлюється маршова ступінь, а бойова частина продовжує політ, розганяючись до надзвукових швидкостей перед фінальним пікіруванням. Така архітектура дозволяє одному пусковому модулю покривати площу до чотирьохсот квадратних кілометрів, уражаючи як живу силу й бронетехніку, так і командні пункти, вузли зв’язку чи склади в глибині оборони противника — і все це за лічені хвилини після отримання цілевказання.
Від моменту прийняття на озброєння в 2016 році та подальшої появи Полонеза-М система стала символом технологічного прориву білоруської оборонки. Плани щодо подальшого розширення номенклатури ракет і підвищення перешкодостійкості, озвучені головою Держкомвійськпрому Дмитрієм Пантусом у лютому 2026 року, підтверджують її статус живої, постійно розвиваючої платформи, а не застиглого експоната виставок.
Історія створення та шлях до незалежності
Роботи над Полонезом стартували 2014 року. Білоруські конструктори з підприємств Держкомвійськпрому та Мінського заводу колісних тягачів поставили перед собою амбітне завдання: створити далекобійну високоточну систему, здатну замінити застарілі радянські РСЗВ і водночас дати армії якісно новий інструмент стримування. Ключовим рішенням стало використання колісного шасі МЗКТ-7930 — потужного восьмиколісного тягача, який уже зарекомендував себе в важкій військовій техніці. Це забезпечило відмінну стратегічну мобільність, швидкість до 70 км/год по шосе та автономність у сотні кілометрів без дозаправки.
Уже 9 травня 2015 року дві бойові машини та дві транспортно-заряджальні пройшли площею Незалежності в Мінську під час параду. Це був не просто показ техніки — це була заява про те, що Білорусь здатна самостійно розробляти й виробляти найскладніші зразки озброєння. Державні випробування завершилися успішно: 16 червня 2016 року в Гомельській області відбулися перші бойові пуски із застосуванням безпілотників для коригування. У серпні того ж року система офіційно надійшла на озброєння 336-ї ракетно-артилерійської бригади.
Паралельно тривала робота над модернізацією. 26 жовтня 2017 року на полігоні пройшли перші стрільби оновленого варіанта — Полонеза-М. Дальність зросла майже в півтора раза й сягнула 299 кілометрів. Це стало можливим завдяки переходу на нові ракети (спочатку китайські А300, згодом білоруські розробки V200 і V300). 2018 року перші комплекси поставили в Азербайджан. У листопаді 2023 року білоруська армія отримала чергову партію вже серійних Полонезів-М. До 2024 року на озброєнні Білорусі перебувало шість базових Полонезів і чотири модернізовані Полонези-М.
Конструкція: від шасі до останньої мікросхеми
Серце системи — бойова машина V-200BM на шасі МЗКТ-7930. Два транспортно-пускових контейнери по чотири ракети в кожному встановлені на поворотній платформі. Контейнерна схема замість класичних трубчастих напрямних дає відразу кілька переваг: ракети надійно захищені від ударів, вологи та механічних пошкоджень на марші; перезаряджання відбувається значно швидше за допомогою транспортно-заряджальної машини V-200TZM; контейнери можна зберігати й транспортувати як звичайні вантажні одиниці.
Машина бойового управління V-200MBU забезпечує зв’язок на відстані до десяти кілометрів у русі та до тридцяти кілометрів на місці. Вона поєднує пускові установки в єдину мережу, передає дані цілевказання та контролює стан усієї батареї. Екіпаж бойової машини — три-чотири особи, які можуть працювати безперервно до сорока восьми годин завдяки продуманій ергономіці та системам життєзабезпечення.
Особливої уваги заслуговує автоматизація. Топогеодезична прив’язка, орієнтування, розрахунок балістичних даних і наведення на ціль відбуваються в автоматичному режимі. Час переходу з похідного положення в бойове й підготовка до залпу займають близько восьми-десяти хвилин. Після отримання команди на пуск увесь залп із восьми ракет по восьми різних цілях укладається в п’ятдесят секунд.
Тактико-технічні характеристики в порівнянні
Порівняння двох основних варіантів наочно показує еволюцію системи.
| Параметр | Полонез (базовий) | Полонез-М (модернізований) |
| Калібр ракет, мм | 301 | 301 |
| Кількість ракет у залпі | 8 (по 8 цілях) | 8 (по 8 цілях) |
| Максимальна дальність, км | 200 | 290–300 |
| Мінімальна дальність, км | 50 | 120 |
| Точність (КВО), м | 30–45 | до 30 |
| Час залпу, с | ~50 | ~50 |
| Підготовка до пуску, хв | 8–10 | 8–10 |
| Маса бойової машини, т | ~46 | ~46 |
| Швидкість по шосе, км/год | 70 | 70 |
Дані станом на 2024–2026 роки (Вікіпедія, офіційні заяви Держкомвійськпрому).
Як це працює: від команди до влучання
Ракета Полонеза — це не просто «труба з порохом». Вона являє собою двоступеневу конструкцію з відокремлюваною бойовою частиною. Після старту з контейнера ракета набирає висоту, двигун першої ступені відпрацьовує, друга ступінь виводить бойову частину на потрібну траєкторію. На максимальній висоті відбувається розділення, і бойова частина продовжує політ уже за інерцією, коригуючи курс за допомогою інерційної системи та супутникової навігації. Фінальне пікірування відбувається на швидкості до 700 метрів за секунду — це робить перехоплення надзвичайно складним завданням навіть для сучасних систем ППО.
Система наведення комбінована: інерційна платформа плюс корекція за сигналами глобальних навігаційних систем (GPS/ГЛОНАСС/BeiDou). Саме тому точність залишається високою навіть на граничній дальності. У 2026 році особливу увагу приділяють підвищенню перешкодостійкості — розробники працюють над стійкістю до засобів радіоелектронної боротьби, які активно пригнічують супутникові сигнали на сучасному полі бою.
Бойова частина може бути осколково-фугасною, осколково-бронебійною, бетонобійною або касетною — залежно від характеру цілі. Це дозволяє одній батареї розв’язувати широкий спектр завдань без необхідності змінювати тип боєприпасу на марші.
Роль в армії та експортний потенціал
У білоруській армії Полонези зведені в ракетно-артилерійські дивізіони. Типова батарея включає командну машину, дві бойові та дві транспортно-заряджальні. Така структура забезпечує високу автономність і живучість: навіть якщо одна машина вийде з ладу, решта продовжать виконувати завдання. Система може працювати як у складі дивізіону, так і окремими машинами — це важливо для армії, де чисельність техніки обмежена.
Експорт в Азербайджан 2018 року став першим міжнародним визнанням. Повідомлялося про можливе застосування азербайджанськими силами під час конфлікту 2020 року в Нагірному Карабасі. Для невеликої країни наявність такої зброї означає можливість завдати точного, але вкрай болісного удару по критичній інфраструктурі противника на великій відстані, не залучаючи авіацію й не ризикуючи великими втратами.
Перспективи: що чекає на Полонез у найближчі роки
У лютому 2026 року голова Держкомвійськпрому Дмитрій Пантус заявив, що Полонез-М чекає масштабна модернізація. Головні напрямки — розширення номенклатури застосовуваних ракет і підвищення стійкості до радіоелектронного придушення. Це логічний крок: сучасний бій дедалі більше залежить від здатності зброї працювати в умовах активних перешкод і використовувати різні типи боєприпасів під конкретне завдання.
Білоруські інженери вже створили власні ракети V200 і V300. Подальша локалізація двигунів, систем наведення та бойових частин дозволить знизити залежність від імпорту й водночас покращити характеристики. У перспективі можлива поява спеціалізованих ракет — наприклад, зі збільшеною бойовою частиною чи іншими режимами польоту.
Полонез уже сьогодні посідає особливе місце серед світових систем залпового вогню. Він не копіює ні американський HIMARS (занадто легкий і малозарядний для завдань оперативної глибини), ні російський Торнадо-С, ні китайські аналоги. Це саме білоруський продукт — гібрид класичної РСЗВ і високоточної тактичної ракети, оптимізований під реалії невеликої, але технологічно розвиненої армії, яка цінує мобільність, точність і можливість швидкого зосередження вогню на ключових напрямках.
У світі, де далекобійна високоточна артилерія стає одним із головних аргументів на полі бою, Полонез доводить: навіть обмежені ресурси при правильному інженерному підході дозволяють створювати зброю, здатну змінювати баланс сил у регіоні. І судячи з планів на 2026 рік і далі, історія цієї системи лише починається.
