Валерій Чибінєєв пройшов шлях від хлопчика, який рано залишився без батьків і з п’яти років мріяв про небо в десантних військах, до командира снайперської роти 79-ї окремої десантно-штурмової бригади та офіцера Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Його життя стало втіленням того, як характер, викуваний у сиротстві та загартований у найгарячіших точках війни з 2014 року, перетворює професіонала на людину, чиї дії в критичні моменти здатні змінити перебіг бою та надихнути цілі підрозділи. 3 березня 2022 року, в день свого 34-річчя, він загинув у Гостомелі, особисто знищивши щонайменше дев’ять російських бойових машин десанту з великокаліберної гвинтівки Barrett і продовживши бій з автоматом, коли набої закінчилися.
Історія Валерія Чибінєєва — це не просто хроніка одного воїна. Вона розкриває, як снайперська робота в сучасній війні виходить далеко за межі точного пострілу: вона поєднує розвідку, моральний тиск на противника, лідерство під вогнем і здатність діяти на випередження в умовах чисельної переваги ворога. Для тих, хто тільки починає розбиратися в темі російсько-української війни, його шлях показує ціну професійної підготовки та людської стійкості. Для тих, хто вже глибоко занурений у військову історію та тактику, приклад Чибінєєва ілюструє еволюцію снайперських підрозділів у десантних бригадах ЗСУ та їхню роль в перші дні повномасштабного вторгнення.
Дитинство та мрія, яка випередила долю
Валерій Вікторович Чибінєєв народився 3 березня 1988 року в Бердянську Запорізької області. Рано втративши батьків, він разом із молодшим братом Романом виховувався в місцевій школі-інтернаті. Уже в п’ять років хлопчик твердо заявив, що хоче стати розвідником-десантником. Це не була дитяча фантазія — це стало внутрішньою опорою, яка допомагала долати труднощі сиротства.
Після дев’ятого класу Валерій вступив до Запорізького ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою «Захисник». Там він активно займався спортом, захоплювався історичною літературою та загартовував тіло й волю. Згодом продовжив навчання на факультеті розвідки в Одеській військовій академії, а потім перевівся до Львівської академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, яку закінчив 2010 року лейтенантом.
Ті, хто знав його з юності, відзначали рідкісне поєднання якостей: фізичну витривалість, аналітичний розум і здатність брати відповідальність на себе. Сиротство не зламало його — воно навчило цінувати кожну можливість і не чекати допомоги ззовні. 2010 року Валерій розпочав службу в 79-й окремій десантно-штурмовій бригаді в Миколаєві на посаді командира взводу. Саме тут, серед десантників, він нарешті реалізував дитячу мрію.
Становлення командира снайперів та перші випробування війни
Коли в бригаді сформували роту снайперів, Валерія призначили її командиром. Він не просто став відмінним стрільцем — він навчився організовувати роботу групи, поєднувати точковий вогонь із розвідкою та коригуванням. В умовах десантно-штурмових операцій снайпери виконують роль «довгої руки»: вони знищують пріоритетні цілі (командирів, коригувальників, легку бронетехніку), ведуть спостереження та створюють психологічний тиск на противника.
З перших днів російської агресії 2014 року Чибінєєв опинився на передовій. У складі 1-го аеромобільно-десантного батальйону брав участь у звільненні Лимана Донецької області. У червні 2014 року під Бірюковим Луганської області його підрозділ знищив диверсійно-розвідувальну группу противника та взяв у полон двох бойовиків. У липні під Ізвариним бійці під його командуванням витягли трьох військовослужбовців із підбитого українського танка. У січні 2015 року він обороняв Донецький аеропорт в районі злітної смуги.
Ці епізоди показують не лише хоробрість, а й професіоналізм: уміння діяти швидко, рятувати товаришів і не втрачати контроль у хаосі бою. Уже тоді Валерій виявив якості, які згодом зробили його легендою.
Авдіївка 2016 року: подвиг, за який дали «Золоту Зірку»
У липні 2016 року під Авдіївкою група снайперів під командуванням капітана Чибінєєва виконувала завдання на спостережному посту. За короткий час вони знищили 12 підтверджених цілей — розрахунки кулеметів, гранатометів та одного снайпера противника. Коли почався потужний артилерійський обстріл, Валерій отримав поранення, але продовжував керувати підрозділом. Це дозволило втримати позиції та не дати ворогу просунутися.
Указом Президента України від 23 серпня 2016 року йому присвоїли звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка». Нагороду вручив особисто Петро Порошенко на параді в Києві 24 серпня. Чибінєєв залишився скромним: зірку тримав удома в коробочці й одразу повернувся на передову. В інтерв’ю того періоду він говорив про дух українських воїнів, який «росіяни думали зламати, але не зламали».
2016 року його також визнали почесним громадянином Запоріжжя, а 2021-го — почесним громадянином Бердянська.
Перехід у ГУР та найважча особиста втрата
2018 року Валерій перейшов у спецпідрозділ Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Це був новий рівень завдань: глибока розвідка, диверсійно-розвідувальні дії, робота в тилу та на найскладніших напрямках.
У квітні 2019 року на Донеччині загинув його молодший брат Роман — старший солдат, командир десантно-штурмового відділення тієї ж 79-ї бригади. Ця втрата глибоко поранила Валерія, але замість розпачу додала ще більше рішучості. Він продовжував служити, знаючи, що кожен бій — це продовження справи, за яку віддав життя брат.
3 березня 2022 року: останній бій у Гостомелі
Повномасштабне вторгнення Валерій зустрів на Луганщині, виконуючи спеціальне завдання ГУР. В перші дні березня його групу перекинули на оборону Київщини. Вони провели розвідку в Нових Петрівцях, виявили передові загони противника в Димері, Демидові, Козаровичах і провели розвідувально-диверсійні дії.
2 березня група отримала завдання забезпечити снайперське прикриття в Гостомелі. Діючи на випередження, бійці зайняли позиції раніше за ворога. Вранці 3 березня почався артилерійський обстріл. Снайпери знищили ворожого коригувальника — обстріл на час стих. Потім на відстані близько кілометра з’явилися три ворожі бронемашини. Валерій, озброєний гвинтівкою Barrett M107 калібру .50, відкрив точний вогонь.
Коли підійшли основні сили — до дев’яти БМД — він продовжував працювати по техніці. За спогадами побратима, офіцера ГУР з позивним «Філософ», за бій Валерій відстріляв близько ста бронебійних набоїв. Усі зупинені на блокпосту російські БМД мали пробоїни саме від його гвинтівки. Коли основні та резервні боєприпаси до Barrett закінчилися, він ухвалив рішення вступити в ближній бій з автоматом.
Близько 15 години того ж дня, у свій день народження, Валерій Чибінєєв загинув у запеклому вогневому зіткненні. Поховали його на Берковецькому кладовищі в Києві поруч із братом. Посмертно йому присвоїли звання підполковника.
За кілька годин до загибелі він отримав повідомлення від дружини Катерини про те, що стане батьком. Відповів коротко: «Відмінно!». Донька Марта народилася 1 листопада 2022 року. Дружина пізніше говорила, що в дівчинки буде батьківський характер — наполегливий і цілеспрямований.
Людина з позивним «Каракурт»
Позивний Валерій обрав сам 2014 року — «Каракурт», степовий павук із рідних країв Запоріжжя. Рідкісний, запам’ятовуваний, що відображає його зв’язок з півднем України. В інтерв’ю він говорив, що хотів індивідуальний позивний, який одразу приживеться і буде впізнаваним.
Колеги та волонтери, які допомагали його снайперській роті, повторювали одну фразу: «Будь, як Валера». Він був скромним, не «зазірковів» після найвищої нагороди, завжди дбав про бійців — навіть у день нагородження поїхав провідати пораненого товариша. В одному з ранніх боїв 2014 року під Довжанським він практично беззбройним виявив кмітливість і взяв у полон шістьох солдатів противника.
Його історія показує, що справжній командир — це не лише влучний стрілець, а й людина, здатна зберігати холоднокровність, коли навколо розриваються снаряди, і продовжувати вести людей за собою.
Спадщина, яка продовжує жити
Пам’ять про Валерія Чибінєєва увічнена в кількох меморіалах. У січні 2025 року в Запоріжжі, в День пам’яті Героїв Крут, відкрили меморіальну дошку на будівлі ліцею «Захисник», де він навчався. У Києві з’явилася вулиця Братів Чибінєєвих з меморіальною дошкою на честь обох братів. Відомості про нього внесено до Книги Слави та Книги Пам’яті ГУР, а також до Книги Пам’яті запорізького ліцею.
2024 року Головне управління розвідки випустило документальний фільм «Каракурт» в межах проєкту «Видатні розвідники». Фільм доступний на YouTube і розповідає історію через спогади побратимів та близьких, зокрема дружини Катерини. 2023 року в Києві пройшов чемпіонат України з військово-спортивних багатоборств пам’яті Героя.
Для новачків, які тільки починають вивчати тему війни, історія Валерія Чибінєєва — це зрозумілий приклад того, як один професіонал може вплинути на перебіг бою і чому регулярна армія з сильними командирами здатна протистояти переважаючими силами. Для просунутих читачів вона дає матеріал для аналізу: роль снайперських груп у міських боях та на відкритих ділянках, значення важких гвинтівок проти легкої бронетехніки в перші дні вторгнення, психологію лідерства в умовах втрат.
Його життя нагадує: війна перевіряє не лише зброю, а й внутрішній стрижень людини. Валерій Чибінєєв цей стрижень не зламав — він зробив його опорою для тих, хто продовжує захищати Україну. Його приклад залишається живим орієнтиром для всіх, хто цінує свободу та готовність віддати за неї найдорожче.
