Авраамій Лотиш пройшов шлях від сина священника з невеликого села на Львівщині до єпископа Бориспільського та намісника однієї з найдавніших святинь православного світу — Свято-Успенської Києво-Печерської лаври. Його історія відображає глибокі зрушення в українському православ’ї останніх років: прагнення до церковної незалежності, виклики війни та складні питання належності національної спадщини.
У 2023 році архімандрит рішуче перейшов з Української православної церкви Московського патріархату до Православної церкви України, після чого його призначили виконувачем обов’язків намісника Лаври. За рік, у лютому 2024-го, він став єпископом і повноправним намісником обителі в юрисдикції ПЦУ. Сьогодні, у 2026 році, Авраамій Лотиш продовжує очолювати чернечу громаду ПЦУ на території давнього монастиря, бере участь у богослужіннях, зустрічах із військовими та дипломатами, а також в обговоренні доступу вірян до печер і подальшого юридичного оформлення присутності своєї структури.
Його постать викликає полярні оцінки: для одних — це приклад мужності й вірності українській церковній традиції, для інших — болісний розрив зі звичним укладом. Незалежно від позиції, життєвий шлях Авраамія Лотиша допомагає краще зрозуміти, як особистий вибір переплітається з долею цілої країни та її головної святині.
Дитинство та перші кроки до священства
Михайло Михайлович Лотиш народився 29 квітня 1985 року в селі Узлове Радехівського району Львівської області в родині священника. Батько Михайла служив у церкві, тому з ранніх років хлопець вбирав атмосферу богослужінь, церковнослов’янської мови та традицій. У 1991 році родина переїхала на Черкащину — в спокійніший регіон центральної України. Там Михайло закінчив Богодухівську середню школу в Чорнобаївському районі 2002 року.
Вже в юності вибір шляху здавався природним. Родинна традиція, атмосфера дому та особисте прагнення до служіння привели його до Київської духовної семінарії, яку він успішно завершив 2005 року. Це був час, коли українське православ’я ще зберігало відносну єдність під омофором Московського патріархату, хоча розмови про автокефалію вже лунали в суспільстві.
Освіта, рукоположення та парафіяльне служіння
Після семінарії Михайло продовжив навчання. 2012 року він закінчив богословське відділення Чернівецького православного богословського інституту при філософсько-теологічному факультеті Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Роки навчання дали не лише академічні знання, а й практичне розуміння церковного життя.
7 грудня 2008 року митрополит Черкаський і Канівський Софроній (Дмитрук) рукоположив його в диякона, а через шість днів — у священника. З 2008 по 2018–2019 роки отець Михайло ніс служіння в Черкаській єпархії УПЦ. Це був період парафіяльної роботи: проповіді, треби, спілкування з людьми, розв’язання повсякденних питань громади. Саме тут формувався характер майбутнього архімандрита — терплячий, уважний до деталей і глибоко вкорінений у традиції.
Чернечий шлях у Києво-Печерській лаврі
2019 року священник ухвалив рішення, яке змінило його життя: він вступив до братії Києво-Печерської лаври. Давня обитель, заснована в XI столітті преподобними Антонієм і Феодосієм, притягувала тих, хто шукав суворішого чернечого укладу. Лавра — це не просто монастир, а духовний центр, де в печерах спочивають мощі сотень святих, а стіни пам’ятають віки історії.
5 березня 2020 року митрополит Київський і всієї України Онуфрій (Березовський) постриг Михайла в рясофор з іменем Аарон — на честь старозавітного первосвященика. Рясофор — перша сходинка чернечого постригу, коли людина приймає зовнішні ознаки чернечого образу, але ще не дає повних обітниць.
22 березня 2021 року митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павло (Лебідь) здійснив постриг у мантію з нареченням імені Авраамій — на честь преподобного Авраамія Трудолюбивого Печерського. Мантія символізує повне відречення від світу й прийняття ангельського образу. В Лаврі ієромонах Авраамій ніс послух ризничого й входив до складу Духовної ради. 7 грудня 2021 року його звели в сан архімандрита.
Ці роки в Лаврі стали для нього часом глибокого занурення в історію та духовність обителі. Ходіння печерами, служіння біля мощей преподобних, щоденна молитва в давніх храмах — усе це формувало внутрішній стрижень.
Перехід до ПЦУ: вибір в умовах війни
29 березня 2023 року сталася подія, яка розділила думки. Архімандрит Авраамій перейшов до юрисдикції Православної церкви України й указом митрополита Епіфанія був призначений виконувачем обов’язків намісника Свято-Успенської Києво-Печерської лаври. Того ж дня указом митрополита Онуфрія його заборонили в священнослужінні в УПЦ.
Контекст рішення — складний. Після отримання Томосу про автокефалію 2019 року та особливо після початку повномасштабного вторгнення 2022 року в українському суспільстві посилилися дискусії про церковну незалежність. Частина вірян і кліриків вважала, що збереження канонічних зв’язків із Московським патріархатом суперечить інтересам України. Авраамій Лотиш пізніше в інтерв’ю зазначав нездорову ситуацію в Лаврі й те, що ченці опинилися в становищі заручників. Він закликав братію залишатися в обителі, але приєднатися до ПЦУ.
Українська православна церква розцінила перехід як ухилення в розкол і грубе порушення присяги. ПЦУ, навпаки, вважає такі рішення такими, що не мають канонічної сили в нових умовах. Сам Авраамій порівнював себе з історичним гетьманом Іваном Мазепою, якого в московській традиції також називали зрадником, підкреслюючи, що іноді «зрада» — це вибір на користь свого народу.
Єпископство та роль намісника Лаври
2 лютого 2024 року Священний синод ПЦУ обрав архімандрита Авраамія єпископом Бориспільським, вікарієм Київської єпархії, і призначив його намісником Лаври. Увечері того ж дня в надбрамній Трьохсвятительській церкві Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря відбулося наречення в єпископа.
3 лютого 2024 року, в день п’ятої річниці інтронізації митрополита Епіфанія та пам’яті здобуття мощей святителя Рафаїла (Заборовського), в Софійському соборі Києва пройшла хіротонія. Її здійснили митрополит Епіфаній та інші архієреї ПЦУ в співслужінні з представниками Константинопольського патріархату — митрополитом Халкідонським Еммануїлом і єпископом Команським Михайлом. Участь ієрархів Вселенського престолу підкреслила зв’язок молодої автокефальної церкви з давньою традицією.
З цього моменту єпископ Авраамій офіційно очолив чернечу громаду ПЦУ на території Лаври. Громада почала формуватися практично з нуля: за різними оцінками, на старті йшлося про кілька десятків осіб. Завдання — не просто зайняти приміщення, а відродити повноцінне духовне життя, наповнити обитель «українським змістом», як говорили на зустрічах із військовими.
Діяльність у 2024–2026 роках: виклики та кроки вперед
До 2026 року ситуація навколо Лаври залишається динамічною й юридично складною. Національний заповідник «Києво-Печерська лавра» — державна установа, територія й будівлі належать державі. Історично УПЦ користувалася ними на підставі договорів оренди. Після 2023 року ці договори розірвано або оскаржують у судах. Станом на середину 2026 року в Лаврі досі проживають близько 140 осіб, які належать до УПЦ, і їх виселення можливе лише за рішенням суду.
ПЦУ зі свого боку поступово оформлює присутність. У 2025–2026 роках підписано тимчасові угоди, а в 2026-му обговорюють постійні договори на користування окремими корпусами (наприклад, № 49 і № 70). Єпископ Авраамій регулярно проводить богослужіння, зокрема в храмі преподобного Феодосія в Дальніх печерах. Він неодноразово заявляв, що доступ до Ближніх і Дальніх печер має бути відкритим для всіх вірян незалежно від конфесії.
У травні 2026 року намісник зустрівся з командуванням корпусу «Азов». Сторони говорили про «духовне відродження» Лаври та важливість молитви за перемогу. У квітні того ж року відбулася зустріч із делегацією американських дипломатів і політиків — обговорювали розвиток чернечої громади ПЦУ. У лютому 2025 року єпископ публічно підтримав президента Володимира Зеленського, відзначивши його «силу духу та непохитну волю» в умовах війни.
Після обстрілу Лаври в червні 2026 року Авраамій Лотиш звернувся до братії УПЦ з закликом «отямитися» й приєднатися до ПЦУ, щоб разом протистояти ворогу. Такі заяви викликають гостру полеміку: прихильники УПЦ вбачають у них тиск, а прихильники ПЦУ — логічне продовження курсу на єдність навколо Помісної церкви.
| Дата | Подія | Значення |
|---|---|---|
| 29 квітня 1985 | Народження в с. Узлове, Львівська обл. | Початок життєвого шляху в родині священника |
| 2005 | Закінчення Київської духовної семінарії | Завершення базової богословської освіти |
| 7 і 13 грудня 2008 | Рукоположення в диякона й священника | Початок парафіяльного служіння в Черкаській єпархії |
| 2019 | Вступ до братії Києво-Печерської лаври | Перехід до чернечого життя в давній обителі |
| 5 березня 2020 / 22 березня 2021 | Постриги в рясофор і мантію | Прийняття чернечого образу з іменами Аарон і Авраамій |
| 7 грудня 2021 | Зведення в сан архімандрита | Вищий ступінь священства в чернецтві |
| 29 березня 2023 | Перехід до ПЦУ та призначення в.о. намісника Лаври | Початок нового етапу служіння в юрисдикції автокефальної церкви |
| 2–3 лютого 2024 | Обрання єпископом і хіротонія | Отримання архієрейського сану та офіційного статусу намісника |
Дані хронології базуються на офіційних рішеннях Священного синоду ПЦУ та біографічних матеріалах.
Сьогодні Авраамій Лотиш залишається однією з ключових постатей у процесі становлення ПЦУ в найдавнішій українській обителі. Його зусилля спрямовані на те, щоб Лавра жила повноцінним духовним життям, відкритим для вірян і пов’язаним із сучасними викликами країни. Історія триває — і кожен новий день у стінах Лаври додає нові штрихи в портрет цієї людини, чий вибір став відображенням цілої епохи.
