Маленька дівчинка з київського двору на Басейній вулиці, яка ховалася за забитою дошками дверима, коли містом ширилися чутки про погром, виросла в одну з найжорсткіших і найрішучіших політичних постатей XX століття. Голда Меїр, уроджена Голда Мабович, ніколи не писала довгих трактатів спеціально про Україну. Однак її дитячі спогади про Київ, страх перед насильством і знамениті фрази про право на життя сьогодні звучать в українських містах голосніше, ніж будь-коли. Її слова про те, що сусіди хочуть бачити тебе мертвим, а ти хочеш жити, стали майже народними. Онук Голди Шауль Рахабі прямо сказав: якби бабуся була живою, вона б стояла на боці України.
Київ для неї залишився не романтичним спогадом, а місцем, де сформувалося розуміння, що безпека ніколи не дається даром. Саме цей досвід робить її постать такою близькою сучасній Україні, яка щодня відстоює своє право на існування.
Київське дитинство: голод, холод і стук молотка по дошках
Голда Мабович народилася 3 травня 1898 року в Києві, в родині теслі Моше-Іцхака Мабовича і Блюми Найдич. Родина жила бідно. Батько намагався знайти роботу, мати вела господарство, а діти постійно відчували, що їжі та тепла не вистачає. В автобіографії «Моє життя» Голда описує ці роки без прикрас: «Я пам’ятаю бідність, голод, холод і страх. Ніколи нічого не було вдосталь — ні їжі, ні теплого одягу, ні дров».
Найсильніший спогад пов’язаний з очікуванням погрому. Їй було близько чотирьох років. Родина мешкала на першому поверсі маленького будинку. Ходили чутки, що натовп з ножами та палицями збирається шукати євреїв. Батько й сусід забивали вхідні двері дошками. Голда стояла на сходах, тримаючись за руку сусідської дівчинки, і дивилася, як дорослі намагаються захистити дім тим єдиним способом, який у них був. Погрому того дня не сталося. Але страх залишився на все життя. Пізніше вона говорила, що цей стук молотка чує досі.
Родина невдовзі повернулася до Пінська, а 1906 року емігрувала до США. Київ залишився позаду, але не зник із пам’яті. Голда неодноразово підкреслювала: з Росії вона не вивезла жодного щасливого спогаду. Лише страх, голод і розуміння, що якщо ти слабкий, тебе можуть знищити просто за те, хто ти є.
Від київської бідності до крісла прем’єр-міністра
В Америці Голда виросла, стала активісткою сіоністського руху і 1921 року виїхала до Палестини разом із чоловіком Моррісом Меєрсоном. Там вона працювала в кібуці, займалася партійною роботою, збирала кошти для майбутньої держави. 1948 року вона увійшла до числа підписантів Декларації незалежності Ізраїлю. Невдовзі її відправили послом до Москви. Це був короткий, але дуже важливий період. Голда побачила, як радянські євреї тягнуться до ізраїльського прапора, і водночас зіткнулася з наростаючим державним антисемітизмом. Після повернення вона стала міністром праці, потім міністром закордонних справ, а в березні 1969 року — прем’єр-міністром.
На посаді прем’єра їй довелося вести країну через Війну на виснаження та Війну Судного дня 1973 року. Саме тоді пролунали її найжорсткіші й найточніші формулювання. «Ми маємо намір залишитися живими. Наші сусіди хочуть бачити нас мертвими. Це не те питання, яке залишає багато місця для компромісу». Ці слова сьогодні цитують українські політики, дипломати й звичайні люди.
Голда Меїр ніколи не ідеалізувала компроміс, коли йшлося про саме існування держави. Вона вважала, що не можна домовлятися з тим, хто відкрито говорить про твоє знищення.
Як слова Голди Меїр зазвучали в сучасній Україні
Після лютого 2022 року ім’я київської уродженки раптом опинилося на вустах у тисяч українців. Її цитати адаптували під нову реальність. Класична фраза «Якщо араби складуть зброю — насильства більше не буде. Якщо євреї складуть зброю — Ізраїлю більше не буде» перетворилася на «Якщо Росія складе зброю — війни не буде. Якщо Україна складе зброю — України не буде». Ці слова писали на стінах, друкували на плакатах, цитували військові.
Президент Володимир Зеленський в зверненні до Кнесету нагадав саме слова Голди: «Ми хочемо жити. Наші сусіди хочуть, щоб ми зникли». Керівник Офісу Президента Андрій Єрмак у травні 2025 року, в день народження Меїр, знову процитував цю фразу й додав: шлях Голди — це шлях рішучості, відданості народу й неймовірної сили волі. У найважчі часи вона не зламалася.
Онук Голди Шауль Рахабі в інтерв’ю українським ЗМІ 2024 року сказав прямо: «Я впевнений, що моя бабуся, якби вона була живою, була б палкою прихильницею України. Зусиль України, її стійкості перед обличчям російської агресії та терору». Він підкреслив, що Голда критично ставилася до Радянського Союзу і ніколи йому не довіряла. СРСР підтримував ворогів Ізраїлю, і це вона добре пам’ятала.
Паралелі між Війною Судного дня та нинішньою війною в Україні проводили багато хто. Раптовий напад, недооцінка загрози розвідкою, важкі перші дні, необхідність мобілізувати всі сили й домагатися зброї в союзників. Фільм «Голда» з Гелен Міррен, що вийшов в український прокат 2024 року, посилив ці відчуття. Багато глядачів говорили, що дивилися не просто біографію, а дзеркало власної війни.
Що саме пов’язувало Голду Меїр з українською землею
Голда не ідеалізувала Київ. Для неї це було місце страху й нужди. В мемуарах вона чесно пише, що радісних спогадів майже не залишилося. І все ж саме київський досвід став фундаментом її характеру. Вона часто розповідала дітям і онукам про ті роки й раділа, що для них це вже тільки історія, а не особистий жах.
У сучасній Україні її сприймають як «свою». 2018 року, до 120-річчя від дня народження, українська влада та єврейська громада активно згадували київську уродженку. 2026 року в Києві пройшла виставка «Голда Меїр. Коріння з України». Її ім’я використовують у назвах інститутів і ініціатив, пов’язаних з ізраїльським досвідом безпеки та державного будівництва.
Ось як виглядають ключові паралелі, які найчастіше проводять між досвідом Голди та сьогоднішньою Україною:
| Аспект | Досвід Голди Меїр / Ізраїлю | Ситуація в Україні |
|---|---|---|
| Загроза існуванню | Сусіди відкрито говорили про бажання знищити державу | Росія заперечує право України на самостійне існування |
| Ставлення до компромісу | «Між життям і смертю компромісу немає» | Будь-які «нейтралітети» і «демілітаризації» сприймаються як капітуляція |
| Досвід дитинства / історичної пам’яті | Погроми, страх, безсилля перед насильством | Голодомор, репресії, нинішня війна на знищення |
| Необхідність зовнішньої допомоги | Критична залежність від американської зброї 1973 року | Постійна потреба в західних поставках озброєнь |
Дані таблиці базуються на автобіографії Голди Меїр «Моє життя» та публічних заявах українських політиків 2022–2025 років (nv.ua, заяви Офісу Президента).
Голда Меїр учила простому, але жорсткому правилу: держава, яка показує слабкість, приречена. Вона говорила, що Ізраїлю пробачать багато чого, крім одного — слабкості. Ця думка сьогодні особливо гостро звучить в українському контексті.
Чому постать Голди Меїр залишається живою
Голда померла 1978 року. Але її слова продовжують працювати. Вони працюють тому, що спираються не на красиві гасла, а на прожитий досвід. Дівчинка, яка в чотири роки дивилася, як батько забиває двері дошками, виросла в жінку, яка в сімдесят років вела країну через війну на виживання. Вона не любила пафосу. Вона любила ясність.
В українському суспільстві її образ поєднав кілька важливих речей одразу: українське походження, єврейську історію опору, досвід маленької країни, яка відмовляється зникати, і розуміння, що безпеку потрібно завойовувати щодня. Саме тому її цитати з’являються на мітингах, у промовах політиків, у розмовах військових і в звичайних сімейних обговореннях.
Київ, із якого колись тікала родина Мабовичів, сьогодні пам’ятає свою доньку. І слова, які вона промовляла про право на життя, звучать тут особливо близько й особливо голосно.
