Операція зі звільнення правобережжя Дніпра розпочалася 29 серпня 2022 року та завершилася 11 листопада входом українських підрозділів у Херсон. За два з половиною місяці українські сили методично знищували російські шляхи постачання через річку, одночасно тиснучи на противника на землі та звільняючи десятки населених пунктів. Це стало першим великим успіхом ЗСУ після Харківського контрнаступу та показало, як точні удари по логістиці можуть змусити потужне угруповання відступити без тотального розгрому.
Ключовим елементом успіху стала ізоляція російського контингенту на правому березі: знищення Антонівського мосту, залізничного переходу та понтонних переправ позбавило противника нормального підвезення боєприпасів, пального та продовольства. Наземне просування з плацдарму на річці Інгулець доповнило тиск, змушуючи російське командування обирати між важкими втратами та організованим відходом. У підсумку Москва віддала перевагу збереженню боєздатних частин, перекинувши їх на лівий берег.
Сьогодні, у липні 2026 року, Херсонська область залишається розділеною Дніпром: правий берег з обласним центром контролюють українські сили, лівий — російські. Активні бої тривають у формі артилерійських обстрілів, дронових ударів та рейдів, але масштабного нового контрнаступу саме на херсонському напрямку не відбувається. Розуміння подій 2022 року допомагає зрозуміти, чому лінія фронту тут стабілізувалася саме так і які чинники продовжують впливати на ситуацію.
Передісторія: швидка окупація та перші українські успіхи
Весною 2022 року російські війська увійшли в Херсонську область з Криму й уже 2 березня зайняли обласний центр. Місто стало важливим логістичним вузлом для подальшого просування на Миколаїв та Одесу. Однак російське командування не змогло швидко розвинути успіх — сили були відволікені на донбаський напрямок, а місцевий спротив та українська оборона під Миколаєвом зупинили просування.
Українські підрозділи утримали плацдарм на південному березі Інгулеця та почали завдавати точкових ударів по російських колонах і складах. До липня ситуація на півдні стала патовою: російське угруповання сиділо на розтягнутих комунікаціях, залежачи від кількох мостів через Дніпро. Саме тоді Київ почав готувати серйознішу операцію.
Підготовка контрнаступу: удари по тилах та створення умов
У липні 2022 року на фронт почали надходити американські системи HIMARS. Їхні далекобійні ракети GMLRS з GPS-наведенням дозволили бити по цілях у глибині російської оборони. 27 липня відбувся перший масований удар по Антонівському мосту — головній транспортній артерії між правим і лівим берегами. Міст отримав серйозні пошкодження і невдовзі став непридатним для важкої техніки.
Паралельно українська артилерія та авіація знищували понтонні переправи, баржі та залізничний міст. Російські війська були змушені перекидати вантажі на поромах і тимчасових спорудах, які теж ставали мішенями. До кінця серпня угруповання на правому березі почало відчувати гострий дефіцит боєприпасів і пального. Це створило ідеальні умови для наземного наступу.
Хронологія контрнаступу ЗСУ в Херсонській області
Операція розвивалася поетапно, без спроб стрімкого прориву по всьому фронту. Українські сили використовували комбінацію артилерійської підготовки, точних ударів та обережного просування піхоти з бронетехнікою.
- 29–31 серпня 2022 року — початок активної фази. Українські підрозділи прорвали першу лінію оборони в районі Нової Дмитрівки, Архангельського та Томиної Балки. Просування склало кілька кілометрів від плацдарму на Інгулеці. Водночас продовжувалися удари по понтонних переправах і складах у Херсоні та Новій Каховці.
- 1–10 вересня — звільнення Високопілля та просування до Берислава. Українські сили взяли під контроль важливі населені пункти на північному фланзі, створивши загрозу оточення окремих російських частин. Російська сторона почала визнавати «перегрупування».
- Жовтень 2022 року — інтенсивна фаза. Українська артилерія та HIMARS методично знищували російські позиції та решту переправ. Тиск наростав по всьому фронту від Давидового Броду до району Херсона.
- 9–11 листопада 2022 року — кульмінація. Російське командування оголосило про відведення військ з правого берега. 11 листопада українські підрозділи без важких боїв увійшли в Херсон. Місто зустріло визволителів прапорами та стихійними святкуваннями.
Кожен етап спирався на попередній: поки артилерія руйнувала тили, піхота закріплювалася на нових рубежах і готувала плацдарми для наступного ривка.
Чому російські війська вирішили відступити
Головною причиною стало руйнування логістики. Дніпро перетворився з природної перешкоди для українців на смертельну пастку для росіян: усі важкі вантажі доводилося переправляти під постійним вогнем. Коли понтонні мости та пороми почали регулярно знищувати, постачання цілого угруповання опинилося під загрозою.
Російське командування зіткнулося з вибором: або продовжувати утримувати позиції з ризиком оточення та величезних втрат, або організовано відійти на лівий берег і зберегти боєздатні частини. Москва обрала друге. Західні аналітики відзначали, що відступ проходив відносно організовано, без паніки, характерної для харківського напрямку.
Звільнення Херсона: момент, який запам’ятався
Коли українські військові з’явилися на вулицях міста, багато жителів уперше за вісім місяців змогли відкрито говорити українською та вивішувати національні прапори. Центр міста заповнили люди з квітами та обіймами. Літні жінки підходили до військових і дякували. Це був не просто військовий успіх — це було повернення контролю над символом півдня України.
Водночас місто зустріло визволителів у важкому стані: зруйнована інфраструктура, пограбовані підприємства, заміновані підходи. Перші тижні пішли на розмінування та відновлення хоча б мінімального життя.
Стратегічне значення операції
Контрнаступ у Херсонській області вирішив кілька завдань одночасно. Він зняв безпосередню загрозу Миколаєву та Одесі, відсунув російські сили від важливих логістичних шляхів і показав, що навіть добре підготовлену оборону можна зламати за правильного поєднання ударів по тилах та наземного тиску.
Для української армії це стало важливим досвідом планування та взаємодії родів військ. Для російського командування — сигналом про те, що розтягнуті комунікації в умовах сучасної високоточної зброї стають критичною вразливістю.
Поточна ситуація в Херсонській області у 2026 році
Майже через чотири роки після звільнення правого берега лінія фронту проходить по Дніпру. Херсон і прилеглі населені пункти регулярно зазнають російських артилерійських та дронових ударів. На лівому березі російські сили укріплюють позиції, будують нові оборонні рубежі та використовують острови й Кринки як плацдарми для обстрілів.
Українська сторона активно застосовує безпілотники для ударів по російських логістичних ланцюгах у глибині окупованої території. У 2025 році, наприклад, була проведена унікальна операція зі знищення мосту через річку Конка за допомогою важких дронів і фінального удару HIMARS. Такі дії продовжують ускладнювати російське постачання.
Великого нового контрнаступу саме в Херсонській області у 2025–2026 роках не відбулося. Активні дії українських сил у південному секторі (в районі стику областей) відволікли частину російських резервів, але на самому херсонському напрямку зберігається позиційна боротьба з високою інтенсивністю вогню.
Військові уроки та еволюція тактики
Досвід херсонського контрнаступу показав цінність двох речей: по-перше, системного знищення ворожої логістики до початку наземної фази; по-друге, готовності діяти методично, а не гнатися за швидкими кілометрами. На відміну від пізнішого контрнаступу 2023 року на запорізькому напрямку, де щільні мінні поля та заздалегідь підготовлена оборона сповільнили просування, тут акцент на ізоляцію угруповання дав результат.
З того часу тактика обох сторін еволюціонувала. Українські сили дедалі ширше використовують дрони різних типів — від FPV до важких ударних апаратів. Російська сторона посилює ППО та застосовує засоби радіоелектронної боротьби. Але базовий принцип залишається: хто контролює переправи та дороги постачання, той задає темп на цій ділянці фронту.
Життя в прифронтовому Херсоні триває. Люди звикли до сирен і обстрілів, але продовжують працювати, ремонтувати будинки й чекати спокійніших часів. Регіон, який завжди славився своїми кавунами, виноградниками та портами, сьогодні розділений річкою та лінією фронту, проте його стратегічне значення нікуди не поділося.
Контрнаступ 2022 року залишається яскравим прикладом того, як грамотне поєднання високоточної зброї, розвідки та рішучих дій на землі може переломити ситуацію навіть проти чисельно сильнішого противника. А події наступних років показують, що боротьба за контроль над цим ключовим участком півдня України далека від завершення.
