Наприкінці 1980-х років, коли криміногенна ситуація в республіках СРСР стрімко погіршувалася, у п’яти українських містах — Києві, Дніпропетровську, Донецьку, Львові та Одесі — з’явилися перші загони міліції особливого призначення. Ці мобільні групи швидко реагували на масові заворушення, звільняли заручників і боролися з організованою злочинністю, яка набирала обертів у роки перебудови. Саме з цих загонів через чотири роки після здобуття незалежності виросла структура, відома як «Беркут».
Після розформування 2014 року на материковій Україні підрозділ зник, проте його традиції та частина особового складу продовжили жити в Криму. Там місцевий «Беркут» відмовився виконувати наказ про розпуск і увійшов до російської системи Росгвардії під назвою ОМОН «Беркут». Багато бійців, які опинилися по різні боки подій Євромайдану, обрали нові шляхи: хтось залишився служити в нових українських спецпідрозділах, хтось поїхав до Росії та долучився до московського ОМОНу чи підрозділів у Херсонській області. До 2026 року ця історія продовжує розгортатися на тлі війни, реформ поліції та особистих драм.
Сьогодні «ОМОН в Україні» — це не просто історичний термін, а жива нитка, що пов’язує радянську спадщину, драматичний 2014 рік і сучасні реалії спецпідрозділів по обидва боки лінії зіткнення. Підготовка, екіпірування, завдання та суспільне сприйняття цих бійців зазнали радикальних змін, а їхні долі яскраво ілюструють, як політичні катаклізми ламають і перекроюють навіть найзакритіші структури.
Радянське коріння: перші загони особливого призначення в Українській РСР
5 грудня 1988 року наказ МВС СРСР № 0206 започаткував створення загонів міліції особливого призначення в кількох республіках, включно з Україною. У Києві, Дніпропетровську, Донецьку, Львові та Одесі сформували перші групи, здатні діяти в умовах масових заворушень і високої кримінальної загрози. На той час це було справжнім нововведенням: звичайна міліція вже не справлялася зі зростаючою організованою злочинністю та стихійними виступами.
На початку 1990-х ці загони вже мали досвід роботи в умовах розпаду Союзу. Бійці проходили посилену фізичну підготовку, володіли спеціальними засобами та вогнепальною зброєю, навчалися діяти в складі невеликих мобільних груп. Багато хто прийшов з армії чи спорту — призери змагань, водолази, сапери, снайпери. Саме ця база стала надійним фундаментом для майбутніх українських підрозділів.
Після проголошення незалежності 1991 року постало питання реорганізації. Старі структури потребували адаптації до нових реалій: зростання вуличної злочинності, появи ОЗУ та необхідності захищати громадський порядок в умовах економічного хаосу. Так народилася ідея створити в усіх обласних центрах мобільні загони швидкого реагування.
Народження «Беркута»: структура та щоденна служба незалежної України
16 січня 1992 року наказом МВС України на базі п’яти наявних ОМОНів офіційно сформували підрозділи, які невдовзі отримали назву «Беркут». До 1993 року вони запрацювали на повну силу. Структура була децентралізованою: два полки в Києві та області, сім окремих батальйонів у Криму, Донецькій, Дніпропетровській, Львівській, Луганській, Одеській та Харківській областях, а також 19 рот в інших регіонах. Загальна чисельність коливалася від трьох до чотирьох тисяч осіб на піку в 2013–2014 роках.
Підрозділи підпорядковувалися територіальним управлінням МВС, спочатку УБОП, а пізніше — управлінням громадської безпеки. Це створювало певні труднощі з координацією, але дозволяло швидко реагувати на місцеві загрози. Завдання включали охорону масових заходів, припинення заворушень, затримання озброєних злочинців, звільнення заручників та силову підтримку інших служб. З часом з’явилися вузькопрофільні спеціалісти: піротехніки, водолази, фельдшери.
Екіпірування еволюціонувало від радянських щитів і кийків до сучасних бронежилетів, шоломів і нелетальних засобів. У 2013 році наказ № 1011 дозволив застосування вогнепальної зброї в певних ситуаціях, що суттєво розширило повноваження. Бійці регулярно тренувалися, багато хто мав спортивні розряди та бойовий досвід. Для новачків важливо розуміти: «Беркут» був не просто «омонівцями» у звичному розумінні, а гібридом патрульно-постової служби та штурмового загону — готовим і до розбору вуличної бійки, і до операції із захоплення небезпечного рецидивіста.
Євромайдан: випробування, яке розділило країну
Восени 2013 року «Беркут» опинився в епіцентрі подій, які назавжди змінили його репутацію. Ніч із 29 на 30 листопада — силовий розгін студентського мітингу на Майдані — стала першою гучною акцією із застосуванням кийків і сльозогінного газу. В наступні місяці підрозділ брав участь у сутичках, затриманнях активістів і охороні урядових будівель.
Кульмінацією стали дні 18–20 лютого 2014 року. Командир однієї з рот відібрав близько двох десятків бійців у так звану «Чорну роту». Саме ці люди, за даними слідства, вели вогонь по протестувальниках на вулиці Інститутській. За офіційними даними, тоді загинули десятки людей. Багато бійців отримали вогнепальні поранення, кілька осіб із кримського «Беркута» загинули.
21 лютого, після підписання угоди між владою та опозицією, підрозділ вивели з Києва. Автобуси з бійцями обстрілювали, на дорогах влаштовували «коридори ганьби». 25 лютого в.о. міністра внутрішніх справ Арсен Аваков підписав наказ про розформування. Для багатьох це стало особистою трагедією: люди, які вважали себе захисниками порядку, раптом опинилися по той бік барикад в очах значної частини суспільства.
Розкол 2014 року: два різні шляхи одного підрозділу
На материковій Україні «Беркут» припинив існування. Частина бійців пройшла переатестацію й увійшла до нових структур, хтось звільнився, хтось опинився під слідством. П’ятеро членів «Чорної роти» постали перед судом, деякі отримали заочні вироки. Інші продовжили службу в зоні АТО/ООС, де, за різними оцінками, загинули від 30 до 60 колишніх беркутівців.
Зовсім інакше склалося в Криму. 150 співробітників місцевого «Беркута», які повернулися з Києва 22 лютого, відмовилися визнавати наказ про розпуск. Базу в Сімферополі взяли під охорону місцеві жителі. 26 лютого севастопольський мер Олексій Чалий своїм розпорядженням зберіг підрозділ. Уже в березні 2014 року кримський «Беркут» увійшов до складу МВС Росії під назвою ОМОН «Беркут», а пізніше — до Росгвардії. Співробітники отримали російські паспорти та медалі «За повернення Криму».
ОМОН «Беркут» у Криму: продовження традиції під новим прапором
З 2014 року ОМОН «Беркут» Головного управління Росгвардії по Республіці Крим і місту Севастополю існує як повноцінний спеціальний підрозділ. У 2025 році в Сімферополі урочисто відзначили 33-ю річницю створення — відлік ведуть від українського «Беркута» 1992 року. Підрозділ виконує завдання з охорони громадського порядку, затримання небезпечних злочинців, забезпечення безпеки масових заходів і участі в спеціальних операціях.
У травні 2026 року, наприклад, співробітники ОМОНу «Беркут» спільно з іншими службами провели затримання в Джанкої. Підготовка та екіпірування зберегли спадкоємність: бронетехніка, сучасні засоби захисту, відпрацьовані тактики штурму. Командири та особовий склад — значною мірою ті самі люди або їхні наступники, які 2014 року стояли на блокпостах Перекопа та Чонгара.
Особисті історії: від Інститутської до нових рубежів
Долі конкретних людей найкраще показують, наскільки неоднозначною виявилася ця історія. За даними розслідування «Української правди», командир київського полку Сергій Кусюк уже в червні 2017 року очолював один із підрозділів московського ОМОНу, який контролював мітинги. Дмитро Садовник, командир «Чорної роти», до 2026 року обіймав посаду заступника начальника управління координації Росгвардії в Криму.
Інші бійці осіли в приватній охороні, працювали водіями, хтось поїхав до Херсонської області 2022 року. Євген Тарануха служив у кримському «Беркуті» Росгвардії, цікавився дронами й проходив відповідну підготовку. Дехто з колишніх співробітників намагався будувати бізнес у Москві, інші опинилися в Донецьку чи Маріуполі. Частина з них отримала російські паспорти швидко, хтось — через роки. Ці історії — не суха статистика, а реальні життя людей, які в лютому 2014-го робили вибір під вогнем і під тиском обставин.
Роль у подіях 2022–2026 років та сучасні українські спецпідрозділи
З початку повномасштабних бойових дій російські ОМОНи, включно з кримськими підрозділами, залучали для забезпечення тилу, фільтраційних заходів і підтримання порядку на контрольованих територіях. Окремі групи зазнали втрат ще в перші тижні під Києвом. Водночас в самій Україні спеціальна поліція кардинально змінилася.
На зміну «Беркуту» прийшли нові структури. КОРД (Корпус оперативно-раптової дії) став елітним підрозділом Національної поліції для найскладніших операцій. Територіальні ПСПОП (патрульна служба поліції особливого призначення) частково успадкували функції старих батальйонів, але багато бійців перейшли до штурмових бригад — наприклад, «Лють». З 2024 року Національна поліція формує додаткові стрілецькі бригади загальною чисельністю близько восьми тисяч осіб для виконання бойових завдань на фронті. Старі ПСПОП реорганізували, а досвідчених фахівців спрямували до більш мілітаризованих формувань.
| Параметр | Український «Беркут» (1992–2014) | ОМОН «Беркут» Росгвардії (Крим, з 2014) |
| Чисельність (приблизно) | 3000–4000 осіб на піку | Засекречена, зберегла спадкоємність особового складу |
| Підпорядкування | Територіальні управління МВС України | Росгвардія РФ (раніше МВС Росії) |
| Основні завдання | Масові заворушення, затримання ОЗУ, охорона заходів | Громадський порядок, спеціальні операції, тилове забезпечення |
| Ключовий перелом | Євромайдан, розформування 25 лютого 2014 | Інтеграція 2014 року, участь у подіях 2022–2026 |
Важливо зазначити, що до 2026 року українські спеціальні поліцейські підрозділи стали значно більш мілітаризованими через війну: багато бійців пройшли через фронт у складі штурмових бригад і стрілецьких формувань Національної поліції.
Підготовка, психологія та суспільне сприйняття
За десятиліття існування бійці цих загонів завжди вирізнялися високим рівнем фізичної та тактичної підготовки. Обов’язкова армійська служба, спортивні досягнення, вузька спеціалізація — усе це робило їх елітою правоохоронної системи. Однак після 2014 року змінилося головне: довіра суспільства.
В Україні реформа поліції 2015 року та створення Національної поліції були значною мірою відповіддю на дискредитацію старих спецпідрозділів. Нові структури намагаються поєднувати поліцейські функції з військовою виучкою, необхідною в умовах війни. В Криму ж ОМОН «Беркут» зберіг статус перевіреного часом інструменту підтримання порядку, хай і в іншій політичній реальності.
Особисті вибори бійців 2014 року досі відлунюють. Хтось знайшов нове покликання в Росії, хтось залишився на материку й перебудувався під нові вимоги. Треті опинилися в сірій зоні — між минулим і теперішнім. Ця історія вчить, що навіть найзакритіші й дисципліновані структури не існують у вакуумі: вони складаються з людей, які в критичний момент змушені обирати між присягою, родиною та власними уявленнями про обов’язок.
Сьогодні, коли в Україні продовжують формувати нові стрілецькі бригади поліції, а в Криму ОМОН «Беркут» відзначає чергові річниці, тема спеціальних підрозділів залишається актуальною. Вона стосується не лише тактики та екіпірування, а й того, як суспільство ставиться до тих, хто стоїть на сторожі порядку в найскладніші часи. Розмову про це можна продовжувати — надто багато ще не розказаних історій і не до кінця зрозумілих уроків.
