Перейменування станцій київського метро — це живий процес переосмислення міської ідентичності, в якому кожна нова назва вплітав у повсякденні маршрути пасажирів нитки давніх рік, легендарних урочищ і героїчних сторінок сучасності. Від перших рішень після здобуття незалежності до цілеспрямованої дерусифікації після повномасштабного вторгнення 2022 року кияни разом із міською владою повертають підземному місту імена, які відображають справжню історію місць і цінності незалежної України. Цей шлях торкнувся десятків об’єктів і продовжує розвиватися: у 2026 році станція, що будується, отримала фінальну назву за результатами громадського голосування.
Хвилі перейменувань відбувалися не хаотично, а у відповідь на конкретні історичні виклики. Перша масштабна трансформація сталася в 1990–1993 роках, коли прибрали прямі радянські та комуністичні символи. Друга хвиля припала на 2022–2023 роки — вже як реакція на російську агресію та необхідність очистити публічний простір від імперських і радянських наративів. Нові назви — Почайна, Звіринецька, Площа Українських Героїв — це не просто етикетки. Вони пов’язують пасажирів із річками, пагорбами та подвигами, роблячи кожну поїздку маленьким уроком місцевої історії.
Сьогодні київський метрополітен налічує понад п’ятдесят станцій, і значна частина з них носить імена, народжені внаслідок цих змін. Розуміння, чому і як змінювали назви, допомагає краще орієнтуватися в місті, цінувати його багатошаровість і бачити, як транспортна інфраструктура стає дзеркалом суспільних трансформацій. Процес не завершений: нові станції та лінії продовжують отримувати імена через відкриті обговорення та голосування.
Радянська спадщина в назвах станцій метро
У радянські роки назви станцій часто слугували інструментом пропаганди. Вони прославляли вождів, революційні події та ідеологічні гасла. Станція «Дзержинська» нагадувала про Фелікса Дзержинського — засновника ЧК. «Ленінська» напряму відсилала до вождя революції. «Червона площа», «Жовтнева», «Піонерська», «Комсомольська», «Більшовик» — кожен такий топонім закріплював певну версію історії в свідомості мільйонів пасажирів, які щодня спускалися під землю.
Метро в Києві відкрилося 1960 року як гордість радянської столиці України. Архітектура багатьох станцій — мармур, люстри, мозаїки — підкреслювала велич епохи. Але назви станцій були частиною тієї самої системи координат. Вони не просто вказували місце, а формували ставлення до минулого. Коли 1977 року «Площу Калініна» перейменували на «Площу Жовтневої Революції», це був черговий акт ідеологічного закріплення.
Після 1991 року стало очевидно: незалежна Україна не може зберігати на мапі міста й у свідомості людей назви, які напряму прославляють тоталітарний режим та його символи. Почався тривалий, іноді болісний процес повернення справжніх імен.
Перша велика хвиля: 1990–1993 роки
Вже в жовтні 1990 року Київська міська рада ухвалила рішення про перші перейменування. «Червона площа» стала «Контрактовою площею» — на честь історичного ярмарку контрактів на Подолі. «Проспект Корнійчука» перетворився на «Оболонь» — за назвою давнього району на лівому березі. Ці кроки були обережними, але символічними: місто починало повертати собі свою топоніміку.
Справжній масштаб змін припав на 1993 рік. Тоді дев’ять станцій отримали нові імена, тісно пов’язані з географією, історією та природними особливостями Києва. Ось основні з них:
| Стара назва | Нова назва | Рік | Походження нової назви |
| Жовтнева | Берестейська | 1993 | За напрямком на Брест, історична дорога |
| Дзержинська | Либідська | 1993 | Річка Либідь — сестра легендарних засновників Києва |
| Червоноармійська | Палац Україна | 1993 | Концертний зал «Палац Україна» |
| Мечникова | Кловська | 1993 | Кловський яр і історичний район |
| Піонерська | Лісова | 1993 | Лісовий масив на околиці міста |
| Більшовик | Шулявська | 1993 | Історичний район Шулявка |
| Ленінська | Театральна | 1993 | Близькість до театрів і культурного центру |
| Комсомольська | Чернігівська | 1993 | Напрямок на Чернігів, історичні зв’язки |
Інформація про перейменування 1990–1993 років базується на офіційних рішеннях Київської міської ради та даних Київського метрополітену (kmr.gov.ua).
Ці назви не були випадковими. Вони повертали місту його природну топоніміку. «Либідська» пов’язала пасажирів із річкою, яка згадується в давніх літописах і пов’язана з легендою про Кия, Щека та Хорива. «Шулявська» й «Лісова» нагадали про реальні райони та ландшафти. Люди, які десятиліттями говорили «на Дзержинську», поступово звикали до «Либідської». Звичка виявилася сильнішою, ніж очікувалося, — і сьогодні іноді можна почути старі назви в розмовах старожилів.
Окремі зміни 2011 та 2018 років
2011 року «Республіканський стадіон» став «Олімпійською» — напередодні Євро-2012. Назва була нейтральною, спортивною й легко сприймалася як українцями, так і іноземними гостями. Це був приклад прагматичного підходу: ім’я має працювати на місто та його події.
2018 року дійшла черга до станції «Петрівка». Її перейменували на «Почайну» в межах виконання закону про декомунізацію 2015 року. Стара назва пов’язувалася з Григорієм Петровським — радянським партійним діячем. Нова — з давньою річкою Почайною, яка, за історичними даними та переказами, протікала в районі Подолу й впадала в Дніпро. Багато хто пов’язує її з ранньою історією Києва. Після перейменування станція набула глибшого сенсу: спускаючись сюди, пасажир ніби торкається витоків міста.
Дерусифікація після повномасштабного вторгнення 2022 року
Повномасштабне вторгнення Росії в лютому 2022 року прискорило процес. Суспільство та влада усвідомили: назви, пов’язані з російською імперською культурою чи радянськими гаслами «дружби народів», більше не можуть залишатися в публічному просторі. У 2022–2023 роках Київська міська рада ухвалила рішення про перейменування трьох станцій.
«Площа Льва Толстого» стала «Площею Українських Героїв». «Дружби Народів» перетворилася на «Звіринецьку». «Проспект Правди» отримав назву «Варшавська». Ці рішення підтримали результати громадського голосування, в якому взяли участь понад сто тисяч киян. Люди обирали імена, які або повертають історичну географію, або прямо відсилають до сучасних захисників України.
«Звіринецька» — особливо виразний приклад. Назва походить від історичного урочища Звіринець на Печерську. За даними істориків, тут у княжі часи були місця полювання на дикого звіра або звіринець. Станція, відкрита 1991 року під радянською назвою, нарешті отримала ім’я, пов’язане з давнім ландшафтом Києва. «Площа Українських Героїв» несе ясний і актуальний меседж: пам’ять про тих, хто захищає країну сьогодні.
Етимологія та приховані смисли нових назв
За кожною новою назвою стоїть історія. «Почайна» — не просто красиве слово. Це річка, яка згадується в джерелах і пов’язана з раннім розвитком Києва. «Либідська» відсилає до легендарної сестри засновників міста. «Кловська» зберігає пам’ять про яр і район, де колись стояв палац. «Контрактова площа» повертає нас до торговельної історії Подолу XVII–XIX століть.
Ці назви працюють на кількох рівнях. Для новачків вони звучать природно й красиво. Для тих, хто знає історію, вони стають приводом для роздумів і розмов. Коли потяг зупиняється на «Звіринецькій», можна розповісти супутнику, що тут колись шуміли князівські ліси. Такі дрібниці роблять місто живим.
Практичні аспекти для пасажирів і туристів
Для тих, хто користується метро щодня, перейменування — це не лише історія. Це питання звички та орієнтації. Старі назви ще довго живуть у розмовах, у пам’яті навігаторів і на старих мапах. Додатки на кшталт Google Maps та офіційний застосунок Київського метрополітену оновили назви, але іноді в оголошеннях чи на старих покажчиках можна зустріти сліди минулого.
Порада проста: орієнтуйтеся за офіційними схемами та застосунками. Якщо хтось каже «на Дружби Народів», уточніть — це тепер «Звіринецька». Туристам корисно знати, що багато нових назв пов’язані з реальними районами та об’єктами, тому їх легше запам’ятати. А для старожилів це можливість заново відкрити місто: «Либідська» звучить поетичніше, ніж «Дзержинська», і несе зовсім інший емоційний заряд.
Голосування за майбутнє: станція «Мостицька» у 2026 році
Процес триває. На Сирецько-Печерській лінії будується нова станція, яка в проєктній документації фігурувала як «Мостицька». На початку 2026 року кияни в застосунку «Київ Цифровий» обрали її остаточну назву. Серед варіантів були «Рогостинська», «Замковище» та «Рогозів Яр».
За результатами голосування найбільшу підтримку отримала назва «Рогозів Яр» — 41 % голосів. Трохи менше набрало «Замковище» — 40 %. «Рогостинська» отримала 19 %. Назва пов’язана з природним урочищем і історичною місцевістю в районі Виноградаря. Це ще один крок до того, щоб нові станції відразу отримували імена, вкорінені в київській землі та історії.
Чому це важливо: імена як частина ідентичності міста
Перейменування станцій метро Києва — це не бюрократична формальність. Це спосіб, яким місто говорить із собою і зі світом. Кожна нова назва — це вибір: яку історію ми хочемо пам’ятати й передавати далі. Радянські та російські імперські назви несли певний наратив. Нові — інший: про річки й пагорби, про героїв і давні урочища, про незалежність і гідність.
Пасажири, які щодня проїжджають цими станціями, стають частиною цієї історії. Дитина, яка вперше спускається на «Почайну», чує ім’я давньої річки. Дорослий, який поспішає на роботу на «Площу Українських Героїв», бачить нагадування про тих, хто захищає країну. Місто змінюється не лише на поверхні — воно змінюється й під землею, де мільйони людей щодня здійснюють свій маленький ритуал переміщення.
Цей процес не завершений. Нові лінії, нові станції, нові виклики — і нові імена з’являтимуться. Головне, що він відбувається відкрито, з участю городян і з повагою до історії. А це вже немало для міста, яке вчиться заново називати себе своїми словами.
