Білоруський батальйон в Україні, який зріс у полк імені Кастуся Калиновського, став одним із найпомітніших добровольчих формувань у складі Збройних сил України вже з перших тижнів повномасштабного російського вторгнення. Створений у березні 2022 року з білорусів, які вирішили зі зброєю в руках зупинити агресію, він швидко перетворився на символ не лише військової допомоги Києву, а й надії на зміни в самій Білорусі. За чотири роки боїв на різних фронтах ці добровольці пройшли шлях від невеликої роти до структурованого підрозділу, зберігши при цьому яскраву білоруську ідентичність.
Свою назву формування отримало на честь Кастуся Калиновського — керівника повстання 1863–1864 років проти Російської імперії на білорусько-литовських землях. Це не просто данина історії: ім’я пов’язує покоління опору імперській політиці Москви, підкреслюючи наступність боротьби за незалежність і європейський вибір білоруських земель. Багато бійців бачили в цьому паралель із подіями 2020 року в Білорусі та сьогоднішньою війною: той самий ворог, ті самі методи придушення свободи.
До середини 2026 року полк пережив реорганізації, зміну командування та внутрішні перетворення, але залишився найбільшим білоруським військовим підрозділом в українській армії. Попри визнання терористичною організацією мінськими властями та заочні вироки багатьом учасникам, його бійці продовжують службу, а історія надихає діаспору та опозицію. Це історія не лише про війну, а й про людей, які поставили свободу вище особистої безпеки.
Корені опору: чому саме Кастусь Калиновський
Ім’я Кастуся Калиновського обрано не випадково — воно несе потужний історичний заряд. У 1863–1864 роках цей шляхтич і публіцист очолив повстання проти царської Росії, виступаючи за скасування кріпацтва, рівноправ’я мов і відновлення незалежності на землях колишньої Речі Посполитої. Його гасла про свободу та справедливість і досі звучать актуально для тих білорусів, хто вважає нинішній режим у Мінську продовженням імперської традиції.
Полк свідомо підкреслює європейські корені Білорусі — від Великого князівства Литовського до участі в європейських процесах. У присязі, яку бійці склали 25 березня 2022 року на День Волі, прямо згадуються предки, що воювали під Оршею, Смоленськом і Полонкою, повстанці Калиновського та партизани. Білоруська мова присяги, білоруські історичні символи — усе це створює відчуття продовження давньої боротьби.
Такий вибір назви допомагає об’єднувати людей різних поколінь: тих, хто пам’ятає радянське минуле, учасників протестів 2020 року та молодих добровольців із діаспори. Він перетворює військове формування на культурно-політичний орієнтир, де військове завдання переплітається з ідеєю національного відродження.
Весна 2022-го: як народжувався білоруський батальйон під вогнем
Уже 2 березня 2022 року, буквально за кілька днів після початку повномасштабного вторгнення, в українській армії з’явилася перша рота, що складалася переважно з білорусів — близько сорока осіб. До 5 березня їхня кількість зросла до двохсот, а ще триста готувалися приєднатися через Польщу. 9 березня добровольці офіційно оголосили про створення батальйону імені Кастуся Калиновського.
Бої під Києвом стали хрещенням вогнем. У районі Ірпеня та Бучі білоруси разом з українськими підрозділами стримували наступ російських військ, що йшли з території Білорусі. Тут загинули перші бійці: Ілля «Літвін» 3 березня та Дмитро «Терор» Апанасович 24 березня. Саме в цих боях проявився характер нового формування — висока мотивація та готовність триматися навіть у найскладніших умовах.
25 березня, у День Волі, батальйон офіційно увійшов до складу Збройних сил України. Того ж дня бійці склали присягу білоруською мовою — емоційний текст про захист Батьківщини, кров народу та відродження величі Білорусі. Це був не просто ритуал: присяга пов’язувала особисту долю кожного з історичною місією.
Бойовий шлях: від оборони столиці до східних рубежів
Після київського напрямку полк брав участь у боях на півдні та сході України. У червні 2022 року під Лисичанськом загинув командир батальйону «Волат» Іван «Брест» Марчук. В тому ж районі зникли безвісти або отримали важкі поранення інші бійці. Влітку 2022-го «Волат» успішно штурмував російські позиції на південному фронті після десяти днів прихованого розмінування мінних полів.
Підрозділ діяв у районах Миколаєва, Херсона, Запоріжжя, Бахмута, Харкова, Куп’янська та Покровська. На озброєнні були сучасні засоби: протитанкові комплекси Javelin, переносні зенітні Stinger, штурмові гвинтівки FN SCAR, 120-мм міномети. З’явилися механізовані елементи з танками та бойовими машинами піхоти, дронові групи та медична рота.
До грудня 2022 року полк об’єднався з «Кіберпартизанами» — це посилило інформаційну складову боротьби. Бійці отримували українські державні нагороди «За військові заслуги» та «Україна — понад усе!». У 2023 році вперше за багато років Рада Білоруської Народної Республіки нагородила білоруських воїнів своїми медалями.
Всередині полку: структура, люди та повсякденне життя
Полк включає два основні бойові батальйони — «Літвін» і «Волат», а також загін «Атом», підрозділи дронів, медичну роту, тилові служби та штаб. У різний час існували й інші елементи, наприклад «Західний» батальйон. Загальна чисельність у піку сягала кількох сотень осіб із підтримкою.
Серед добровольців — колишні учасники протестів 2020 року, IT-фахівці, спортсмени, люди з досвідом боїв на Донбасі з 2014–2015 років. Один із яскравих прикладів — Павло Шурмей, відомий білоруський весляр, учасник Олімпіад 2004 та 2008 років. Він приєднався до полку в 2022-му, а в липні 2024 року став тимчасово виконувачем обов’язків командира.
Жінки служать у тилових і медичних ролях — їх кілька десятків. Парамедики згадують, як на руках тримали вмираючих командирів «Волата» та «Бреста», але поверталися на позиції, бо «завдання не завершене». Один із засновників білоруської роти втратив ногу під Бучею в березні 2022-го, але продовжив службу.
Мотивації різні, але спільні нитки зрозумілі:
- Історична пам’ять — розуміння, що Росія завжди була загрозою для білоруської незалежності.
- Особистий досвід репресій після 2020 року — багато хто виїхав із країни, не бажаючи жити під диктатурою.
- Солідарність з Україною — відчуття братнього народу, який першим прийняв удар.
- Надія на зміни вдома — віра, що перемога України послабить і режим у Мінську.
Випробування часом: реформи, зміна командування та реалії 2024–2026 років
У липні 2024 року відбулася зміна керівництва: замість Дениса «Кита» Прохорова тимчасово виконувачем обов’язків командира став Павло Шурмей. Частина колишніх лідерів оголосила про створення громадського руху «Каліноўцы». Це спричинило обговорення реформ і можливого розколу, але в підсумку управління стало більш колегіальним — через Раду командирів.
До листопада 2025 року Шурмей залишив посаду командира в межах структурних змін. За його словами, за чисельністю підрозділ уже не відповідає статусу повноцінного полку, але залишається найбільшим білоруським військовим формуванням в Україні. Управління перейшло до колективного органу, а сам Шурмей зайнявся політичним представництвом.
Мінські влади посилили тиск: у 2024 році полк визнали терористичною організацією, у 2025–2026 роках кілька бійців, включно з колишніми командирами, отримали заочні вироки на тривалі строки. Сім’ї багатьох добровольців не можуть повернутися в Білорусь. Попри це, нові люди продовжують прибувати, а старі бійці залишаються на фронті.
Символ свободи та жива сполука між народами
Білоруський батальйон в Україні довів, що навіть невелике за мірками великої війни формування може нести величезну символічну вагу. Білоруський біло-червоно-білий прапор поруч з українським, присяга рідною мовою, історичні паралелі — усе це створює простір, де військова солідарність переростає в культурну та політичну.
Для українців це підтвердження, що не всі білоруси підтримують агресію свого режиму. Для білорусів в еміграції та всередині країни — приклад того, що опір можливий навіть у найважчих умовах. Полк став частиною української армії, але зберіг свою душу — і саме це робить його особливим.
За даними незалежних джерел та заявами колишніх командирів, на 2026 рік білоруські добровольці продовжують нести службу в складі українських сил, адаптуючись до нових реалій війни. Їхня історія — це не завершена глава, а триваюча розповідь про ціну свободи та силу людського вибору.
