Точна відповідь на питання, скільки боєприпасів залишилося в арсеналах Росії, залишається закритою інформацією. Незалежні оцінки розвідок та аналітиків, однак, дозволяють скласти досить чітку динамічну картину: від серйозного виснаження стратегічних запасів у перші два роки конфлікту до помітного нарощування виробництва та часткового відновлення резервів до середини 2026 року.
За найбільш обґрунтованими передвоєнними підрахунками, загальний стратегічний запас артилерійських снарядів, мін та реактивних боєприпасів сягав приблизно 20 мільйонів одиниць. Перші роки війни витратили більшу частину цієї спадщини, змусивши армію перейти на жорсткий режим економії — 10–15 тисяч пострілів на добу. Сьогодні, завдяки різкому зростанню власного випуску та допомозі союзників, Росія не лише підтримує високий темп бойових дій, а й формує нові запаси для можливих майбутніх завдань.
Це не означає відсутності проблем. Якість продукції, знос стволів артилерії та часткова залежність від зовнішніх поставок створюють реальні вразливості. Ранні прогнози про швидкий «снарядний голод» не виправдалися повністю — російський оборонно-промисловий комплекс продемонстрував несподівану гнучкість. Розберемося детально, з цифрами, контекстом та нюансами, які важливі як для фахівців, так і для тих, хто вперше стикається з цією темою.
Радянська спадщина: арсенали, що накопичувалися десятиліттями
Росія успадкувала від Радянського Союзу колосальні запаси боєприпасів, створені в епоху холодної війни. Склади в глибині країни — від Уралу до Сибіру та Далекого Сходу — зберігали мільйони тонн снарядів різних калібрів. Основу становили 122-мм, 152-мм та 203-мм гаубичні постріли, мінометні міни 120-мм і 240-мм, а також реактивні снаряди для систем залпового вогню.
Зберігання таких обсягів завжди було складним завданням. З часом вибухові речовини старіють, порох втрачає стабільність, металеві гільзи піддаються корозії. Частина запасів потребувала регулярної ротації та перезарядження, але в 1990–2010-ті роки фінансування цієї роботи скоротилося. Унаслідок цього до 2022 року значна частка старих боєприпасів уже потребувала перевірки чи переробки. Тим не менш загальний обсяг залишався величезним — за оцінками, до 20 мільйонів одиниць різного типу.
Для початківця важливо зрозуміти: артилерія в сучасній війні працює як важкий молот. Один 152-мм снаряд важить близько 40–50 кілограмів і здатен зруйнувати укріплення чи уразити скупчення техніки. В умовах позиційної війни, де за кожен метр землі точиться запекла боротьба, саме такі боєприпаси визначають, хто зможе вести наступ чи утримувати оборону. Радянські запаси давали Росії величезну перевагу в перші місяці, але ця перевага швидко танула.
Перші роки війни: як танули стратегічні резерви
Навесні 2022 року російська артилерія вела вогонь з безпрецедентною інтенсивністю — за деякими даними, до 60 тисяч пострілів на добу на піку. Такі витрати швидко спустошили найбільш доступні склади. За перші півтора-два роки були витрачені найбільш якісні та готові до використання партії.
Армія перейшла в режим економії. Середні витрати стабілізувалися на рівні 10–15 тисяч пострілів на добу. Це вже не дозволяло вести широкі наступи на кількох напрямках одночасно з попередньою щільністю вогню. Старі снаряди з вичерпаним терміном придатності іноді давали осічки чи летіли неточно. Стволи гаубиць зношувалися швидше, ніж їх встигали замінювати — ресурс ствола 152-мм гаубиці зазвичай становить кілька тисяч пострілів при інтенсивній стрільбі.
До середини 2024 року стало очевидно: довоєнних запасів у тому вигляді, в якому вони існували, практично не залишилося. Це не було раптовим крахом — радше поступовим вигоранням стратегічного «жиру», накопиченого за десятиліття. Прогнози багатьох західних аналітиків про швидкий колапс російської вогневої переваги в цей період здавалися цілком реалістичними.
Вибухове зростання виробництва: від сотень тисяч до мільйонів
Російський оборонно-промисловий комплекс відповів на виклик безпрецедентним ривком. Якщо в 2021 році випуск артилерійських боєприпасів оцінювали приблизно в 400 тисяч одиниць на рік, то вже в 2023-му він перевищив 3,5 мільйона, у 2024-му сягнув 4,5 мільйона, а в 2025 році, за оцінками, наблизився до 7 мільйонів снарядів, мін та реактивних боєприпасів.
Ось як виглядає динаміка за основними категоріями в 2025 році:
| Категорія | Обсяг у 2025 році (млн) | Примітка |
|---|---|---|
| Гаубичні снаряди (122/152/203 мм) | 3,4 | Основа вогневої потужності |
| Мінометні міни (120/240 мм) | 2,3 | Високі витрати в ближньому бою |
| Боєприпаси для танків та БМП | 0,8 | Підтримка бронетехніки |
| Реактивні снаряди РСЗВ | 0,5 | Для систем залпового вогню |
| Усього | ~7,0 | Всі типи великого калібру |
Це зростання стало можливим завдяки запуску законсервованих потужностей, будівництву нових ліній, цілодобовій роботі підприємств та державним субсидіям. Вартість одного 152-мм снаряда російського виробництва залишається відносно низькою — близько 100 тисяч рублів, що в кілька разів дешевше західних аналогів.
Імпорт як важливий, але не вічний фактор
Паралельно з власним виробництвом Росія активно використовувала поставки з Північної Кореї та Ірану. З 2023 року, за різними оцінками, було отримано від 5 до 7 мільйонів боєприпасів. В окремі періоди 2025 року північнокорейські снаряди становили до половини всього артилерійського витрату російських військ на фронті.
Однак якість імпортних боєприпасів часто поступається вітчизняним. За відгуками з фронту, значна частина північнокорейських снарядів дає осічки чи відхиляється від цілі. Крім того, обсяги поставок з Пхеньяна до кінця 2025 року помітно скоротилися. Іранські партії теж мають свої обмеження за номенклатурою та надійністю.
Імпорт зіграв роль потужного «кисневого балону» в критичний момент, але він не може повністю замінити власне виробництво в довгостроковій перспективі. Залежність від зовнішніх джерел створює додаткові ризики — від логістичних складнощів до політичних факторів.
Якість та приховані проблеми: старі запаси проти нової продукції
Не все, що виробляється чи імпортується сьогодні, однаково ефективне. Старі радянські снаряди, що пролежали десятиліття на складах, нерідко потребують додаткової перевірки і часом дають збої. Нова продукція, випущена в умовах форсованого темпу, теж не завжди ідеальна: трапляються випадки зниження точності, проблеми з детонаторами чи стабільністю пороху.
Окрема проблема — знос артилерійських стволів. При інтенсивній стрільбі ресурс ствола 152-мм гаубиці закінчується швидше, ніж промисловість встигає випускати заміну. Частину гармат переводять на менш інтенсивний режим або використовують як «гармати прямої наводки» на мінімальних дистанціях, де точність менш критична.
Ці нюанси особливо важливі для розуміння реальної боєздатності. Навіть за наявності мільйонів снарядів на папері їх ефективність може знижуватися через технічні обмеження. Російська армія адаптується: дедалі активніше застосовує безпілотники для коригування вогню, комбінує артилерію з FPV-дронами та використовує дешевші типи боєприпасів там, де це можливо.
Вплив на перебіг бойових дій та стратегічні розрахунки
Наявність достатньої кількості боєприпасів безпосередньо визначає можливості для наступальних дій. У 2022–2023 роках висока щільність вогню дозволяла російським військам продавлювати українську оборону на окремих ділянках. В міру виснаження запасів та переходу на режим економії темп просування сповільнився.
До 2025–2026 років ситуація стабілізувалася на новому рівні. Виробництво та імпорт дозволяють підтримувати витрату в 10–15 тисяч пострілів на добу і навіть накопичувати певний резерв. Це дає можливість вести локальні наступи та відповідати на українські контратаки, але вже не забезпечує такого подавляючого домінування, як на початку війни.
Артилерія залишається «богом війни» в цьому конфлікті, проте її роль поступово доповнюється іншими засобами — дронами, високоточними ракетами та засобами радіоелектронної боротьби. Ті, хто розраховував, що Росія швидко вичерпає боєприпаси і втратить наступальний потенціал, недооцінили здатність країни перебудовувати економіку на військові рейки.
Плани на 2026 рік та погляд у майбутнє
Російське керівництво заявляє про намір поставити військам у 2026 році близько 21 мільйона засобів ураження різного типу. Це значно більше, ніж вироблялося в 2025 році, і свідчить про плани не лише підтримувати поточний темп, а й продовжувати формувати стратегічні резерви.
За оцінками естонської розвідки, Росія вже почала частково відновлювати запаси артилерійських боєприпасів навіть в умовах триваючих бойових дій. Підтримання таких резервів розглядається як важливий елемент довгострокового військового планування.
Майбутнє, тим не менш, залишається невизначеним. Подальше зростання виробництва впирається в доступність сировини, верстатів, кваліфікованих кадрів та фінансування. Санкції продовжують створювати тертя в ланцюгах постачань, хоча російська промисловість навчилася їх обходити. Якість продукції та знос техніки потребують постійної уваги.
Скільки саме боєприпасів залишиться в російських арсеналах через рік чи два — залежить від багатьох змінних: інтенсивності боїв, ефективності західної допомоги Україні, темпів власного виробництва та зовнішніх поставок. Ясно одне: ранні уявлення про швидке виснаження запасів виявилися надто спрощеними. Росія продемонструвала здатність адаптуватися та нарощувати випуск в умовах безпрецедентного тиску.
Ця здатність має свої межі, але вони поки що не досягнуті. Війна триває, і питання про боєприпаси залишається одним із ключових факторів, що визначають її подальший перебіг.
